Читати книгу - "Альянс. Трилогія Палімпсест. Книга 2"

— Я також, — легенько стиснула її руку.

— Скажи мені: що трапилось? В Колісії не буває заворушень уже років п’ятсот. Як могла дарвенхардка так постраждати?

— Не потрібні заворушення, коли Величний має гарну фантазію.

— Це Ахаз зробив? — очі Карми дивно потемніли.

— Його охорона. Перевіряли мою міць та покору. І Всевладову. Твій батько...

— Ахаз — не мій батько. — урвала мене Карма. Її голос вмить став холодним.

— Я... пробач, я ніколи не запитувала Всевлада... І він теж не уточнював.

— Бо не заведено про це говорити. В нашій... сім’ї. Ахаз взяв мене під свою опіку ще маленькою. Просто ми з Всевладом звикли називати одне одного братом і сестрою, як рідні.

— Я не знала. Мала б спитати, але чомусь так жодного разу і не здогадалася.

— Все гаразд.

В коридорі почулися швидкі кроки. Карма миттю прибрала свою руку з моєї.

Розпашіла, з волоссям, що повибивалось з рудої коси, до кімнати увірвалась Анна. Погляд різноколірних очей був напруженим. Колихнувся від різкої зупинки поділ сукні з синюватого сукна. Дівчина завмерла на порозі, поглянула спершу на мене, тоді — на Карму. Та спокійно звелась.

Зважаючи на знічений вираз обличчя Стожара, я втішено подумала, що вона ж, мабуть, лишилась пильнувати мене, а сама проґавила незнайому їй дарвенхардку, що зайшла до спальні. Ото вже охорона!

— Вітаю, — промовила Анна.

— Рада зустрічі, — Кармин кивок був дуже стриманим. Погляд — уважним і прохолодним.

Зціпивши зуби, я припіднялась на ліктях, щоб краще їх бачити. Тихо видихнула і промовила:

— Анно, познайомтесь, це — Карма, Всевладова сестра. Кармо, це — Анна. Про безпеку панни та її брата ми й дбаємо. Ну... дбали, доки не опинилися тут і я не вийшла зі строю. Та на території маєтку є ще кілька сервусів.

— В Колісії цілком безпечно, — голос Анни пролунав вже більш розслаблено. — Я не знала, що Всевлад має сестру. Приємно познайомитись.

— Мені також, Анно. Нічого дивного, дарвенхардці нечасто розповідають про щось із минулого.

На мить запала тиша.

— Чи не будете Ви проти повечеряти разом? — дружньо спитала Стожар, сплівши пальці та склавши руки перед собою — ну просто уособлення гостинності. — Можливо, питання недоречне, бо Ви ж сестра господаря будинку, та... Ви, здається, з дороги.

— Треба було витерти чоботи від пилу, — Карма м’яко посміхнулась. — Я б однаково хотіла дочекатись Всевлада. Ми не бачились три роки, тому й питання цілком своєчасне. Тож якщо за столом є вільне місце, я з радістю доєднаюсь.

— Чудово, а... — Анна вже розвернулась, аби знову вийти, та в останній момент згадала про мене: — Ханно, щось потрібно?

— Ні, все гаразд. Дякую.

Ми з Кармою знову залишились вдвох.

Вогонь в каміні весело танцював. Я сиділа на ліжку, бо пересуватись на перший поверх було ще зарано, а на колінах мала тацю з тарілками, наповненими шматочками м’яса в підливі, картоплею та хрумкими хлібцями, посиланими кмином. Поряд, на відстані витягнутої руки, стояв кухоль із джерельною водою.

Біля каміну, сидячи довкола невеликого круглого столу, який переважно знаходився в алькові в коридорі, сиділи Карма, Анна та мовчазний Тарас, який не міг вживати ламаної белатської в присутності сторонньої дарвенхардки. Ми їли й неквапно спілкувались. Та переважно говорила Карма. Хай навіть втомлена і з довгого шляху, вона тільки часом підносила ложку до губ, а в основному сиділа з кухлем в руках і дивилась на мене чи поперед себе. Погляд її був трохи відстороненим, а голос, що вдень був просто привітним, зараз лунав глибоко й спокійно. Такими голосами заколисують неслухняних дітей та вмовляють людей зробити щось проти волі — і хочеться слухати. Це спершу мені здалось, що від колишньої себе Карма відрізнялась лишень дрібною зморщечкою на переніссі, коротшим волоссям і роками, що розділяли нашу останню зустріч і цю. Враження було помилковим.

Вона розповідала про себе. Про вісім років в столиці, які були помережані численними відрядженнями. Карма стала тут одним із найвпливовіших дарвенхардців за цей час — і якщо потрібно було доставити якусь вість від Величного до Величного чи в Дарвенхард, то могла часом виконати роль особливо довіреного посланця. Щороку вона кілька тижнів перебувала в котромусь з Елітів як тимчасовий наставник — муштрувала, вчила, вдосконалювала знання та вміння молодих белатів. Двічі була відкликана до Дарвенхарду — слідкувала за проходженням вступних випробувань. В Сколісах бувала рідко, надаючи перевагу