Читати книгу - "Зірки Егера"

— Відправив її додому, до моїх сестер. Жіночі сльози нам тут зараз не на користь.

Через квітник вони вийшли до рогу західної стіни фортеці.

І звідси стіна здавалася непомірно високою. Поставлена вона була на кам'янистій горі, яка круто обривалася вниз.

— Поглянь,— мовив Добо.— Це Земляна вежа. Вона зведена для того, аби вберегти цей куток від обстрілу й захистити он ту Казематну вежу.— І він показав на вежу, що височіла аж на краю фортеці, на хвості «черепахи».

Звідти відкрився ще кращий вид на місто й на витягнуту на північ вузьку долину, засаджену стрункими тополями. У кінці долини виднілося велике село Фелнемет. За ним широку рівнину обрамлювали лісисті гори.

Та Гергей недовго милувався довколишнім пейзажем. Його увагу привернуло те, що було позаду фортеці. Там піднімалося високе узгір'я, від якого фортеця була відділена лише глибоким ровом.

— Ось звідти можна чекати нападу! — сказав Гергей, окинувши поглядом узгір'я.

— Так, звідси, зі сходу,— підтвердив Добо.— Хоча стіна тут міцніша, і ми поставили на неї чотири найбільші гармати.

Біля Казематної вежі він зіскочив з коня і віддав уздечку зброєносцеві Криштофу:

— Відведи до стайні.

Піднялися на Казематну вежу, де стояли націлені в бік узгір'я велика гармата, чотири мортири і зо два десятки пищалей.

Біля гармат кучерявий біловолосий гармаш-німець навчав селян:

— Коли я кажу «бор»[68], то давайте мені бор! А коли я кажу «дюс» — давайте дюс!

Селяни уважно слухали гармаша. Добо усміхнувся.

— Добридень вам, Файріху! Якщо ви кажете «бор», то пороху ви не одержите, бо в нас «бор» — вино, а не порох.

Добо проказав ці слова по-німецьки, але так само їх перекручуючи, як гармаш — угорські, тому вони відразу й зрозуміли один одного.

Гармаш почав знову:

— Коли я кажу «пор», то подавайте мені не бор, а порох, круціфікс доннер-веттер![69]

Врешті довелося пояснити селянам, що коли майстер Файріх просить вина, треба розв'язувати мішки з порохом, а коли він вимагатиме пороху, давати йому вина.

У фортеці було п'ятеро німців-гармашів. Добо виписав їх з Відня.

— Глянь, яка чудова гармата!— сказав Добо, гладячи залізо рукою. Звуть її Жабою. Та коли ця Жаба квакає, на турків дощ сиплеться.

Бронзова гармата була начищена, що аж блищала. На окутому залізом дубовому „лафеті вона справді скидалася на жабу, яка сидить.

Попрямували далі, у східну частину кріпості, де височіла ще одна могутня вежа. Це була ліва задня лапа «черепахи».

— Шандоровська вежа,— пояснив Добо.

Гергей, вражений, зупинився.

Починаючи од вежі, вся східна частина фортеці зовні була обнесена високим товстим муром, зігнутим у формі зламаного у двох місцях серпа. Зовні рів завглибшки десять-дванадцять сажнів, і ще один такий же зсередини. І тільки по центру внутрішнього рову зроблено вузький насип, як видно, для того, аби по ньому переходили з фортеці солдати.

— Це зовнішні укріплення,— сказав Добо.— Бачиш, зі сходу біля них височіє пагорб, майже гора. Звуть той пагорб Королівським стільцем, бо звідтіля, сівши перед шатром, король Іштван Святий спостерігав, як споруджують церкву. Довелося цей пагорб розрізати ровом.

— Зрозуміло,— відповів Гергей.— Мудрий був той, хто це зробив!

— Ще десять років тому це зробив Перені... На протилежному боці теж стоїть вежа — вежа Бебека. А он з тої наріжної вишки можна стежити за ворогом і обстрілювати його.

Мур вивершував виплетений з лози і обмазаний глиною пліт заввишки не менше сажня. Місцями на ньому ще й глина не повисихала.

А потрібен був цей пліт лише для того, аби обложники не бачили захисників фортеці, коли ті ходять по стіні.

— Тепер ходімо до церковної вежі,— сказав Добо, знов беручи Гергея під руку.

За кілька кроків од Шандоровської вежі Гергей побачив незвичайну споруду, схожу на величезний собор. Дві її дзвіниці ще височіли. (Колись їх було чотири.) На дверях — майстерне різьблення, понад дверима — витесані з каменю велетенські квіти і статуї святих із спотвореними обличчями. Але що то за собор, в якому ніхто не молиться і весь він засипаний землею! Що то за собор, у якому замість дзвонів стоять гармати, а замість звуків органів лунає голос смерті.

Ліворуч і праворуч від собору пагорки. На одному з них пасеться коза. Вхід до собору склепінчастий. Його каміння закіптюжене.

— Тут у вас льох для пороху? — спитав Гергей.