Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Диявол у Білому місті 📚 - Українською

Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Диявол у Білому місті" автора Ерік Ларсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 158
Перейти на сторінку:

Вільям Стед одразу відчув силу цієї події. Образ Білого міста і його різкий контраст із Чорним містом надихнув його на книжку «Якби Христос прибув у Чикаго» — її часто вважають початком руху «За красиве місто», метою якого стало піднести американські міста до рівня великих міст Європи. Як і Стед, суспільні діячі всього світу сприймали Біле місто як ідеал, за який варто боротися. Вони просили Бьорнема застосувати й у їхніх містах такий самий загальний принцип побудови міста, що й у Білому місті. Він став піонером сучасного міського планування. Бьорнем створив загальноміські плани для Клівленда, Сан-Франциско й Маніли і дав пориванням зламу століть ожити й розгорнутися, втіливши уявлення вашингтонського мера Ланфана про ідеальне місто. У всіх цих випадках він не вимагав винагороди.

Допомагаючи створити новий план Вашингтона, Бьорнем умовив голову Пенсільванської залізниці Александра Кассатта прибрати вантажні колії з центральної алеї, завдяки чому й існує нічим не порушений зелений простір від Капітолію до Меморіалу Лінкольна. Просили в Деніела Бьорнема допомоги з плануванням також інші міста, зокрема Форт-Ворт, Атлантік-сіті й Сент-Луїс, але він їм відмовив, бо мав зосередитися на найновішому своєму плані — для міста Чикаго. З роками чимало аспектів того плану було втілено, наприклад створення прекрасної зеленої стрічки парків понад озером і «Диво-милі» на Мічиган-авеню. В одній із частин приозерного парку, названій Бьорнем-парком на його честь, розташований стадіон «Солджер-філд» і Музей природничих наук Філда, які також спроектував видатний архітектор. Цей парк тягнеться на південь вузькою зеленою смугою понад берегом озера до самого Джексон-парку, де у виставковому Палаці красних мистецтв, переробленому в міцну споруду, тепер розташований Музей науки й промисловості. Музей стоїть над лагуною з Лісовим островом — тепер місцем таким диким і зарослим, що Олмстед би задоволено всміхнувся — хоча, звичайно, знайшов би й підстави для критики.

На початку ХХ століття велика виставка стала предметом гарячих дискусій між архітекторами. Критики стверджували, що ярмарок знищив чиказьку архітектурну школу, її особливу мову і замінив це на оновлене поклоніння застарілим класичним стилям. По-папужому повторювана від тези до тези, ця думка спочатку набула виразності завдяки цікавій особистій динаміці, через яку це твердження стало важким, а в умовах багатолюдних задушливих приміщень, де відбувалися наукові дебати, — навіть небезпечним.

Не хто інший, як Луїс Саллівен, уперше й найголосніше засудив архітектурний вплив великого ярмарку, але вже наприкінці свого життя й після смерті Бьорнема.

У Саллівена після виставки справи йшли не дуже добре. Протягом першого року післявиставкової депресії фірма Адлера й Саллівена отримала лише два замовлення, а 1895 року — жодного. У липні 1895 року Адлер пішов із фірми. Саллівенові було тридцять вісім років, він не був здатний підтримувати ті зв’язки, які могли б дати потім йому достатньо нових замовлень, які б його забезпечували. Він був індивідуалістом і людиною інтелектуально зверхньою. Коли колега-архітектор спитав Саллівена, як йому покращити свій проект, той відповів: «Коли б я вам сказав, то ви б навіть не зрозуміли, про що я кажу».

Його практика не вдавалася, і Саллівен мусив залишити свій кабінет в «Аудиторіумі» і продати свої будинки. Він почав сильно пити та вживати психотропні препарати — броміди. За період між 1895 і 1922 роками Саллівен збудував лише двадцять п’ять споруд — приблизно по одній на рік. Час від часу він ходив до Бьорнема по гроші, хоча й не зовсім зрозуміло, чи він намагався їх позичати, чи продавав Бьорнемові предмети мистецтва з власної колекції. У щоденнику Бьорнема від 1911 року згадується: «Завітав Луїс Саллівен, хотів ще грошей Д. Х. Б.». Того самого року Саллівен написав на низці малюнків: «Деніелу Х. Бьорнемові, з найкращими побажаннями від його друга Луїса Г. Саллівена».

Але Саллівен пересипав свою автобіографію 1924 року перебільшеними звинуваченнями на адресу Бьорнема та впливу виставки на маси людей, які заходили у її браму. Класицизм Білого міста залишив такий глибокий слід, стверджував Саллівен, що прирік Америку на ще півстоліття наслідування. Ярмарок був «заразою», «вірусом», формою «прогресуючого церебрального менінгіту». На його думку, наслідки цього явища були фатальними. «Ось так Архітектура померла на землі вільних і в оселі мужніх — на землі, яка проголошує свою палку демократію, винахідливість і кмітливість, унікальне дерзання, підприємливість і поступ».

Невисока думка Саллівена про Бьорнема й виставку могла бути врівноважена хіба що надзвичайно високою думкою про власну особу та свою роль, яку він вбачав у тому, щоб принести в архітектуру щось свіже й суто американське. Френк Ллойд Райт підняв прапор Саллівена. Саллівен звільнив його 1893 року, але пізніше Райт і Саллівен потоваришували. У міру того, як сходила академічна зірка Райта, сходила й зірка Саллівена. А от Бьорнем упав з небес. Серед архітектурних критиків та істориків стало гарним тоном вважати, що Бьорнем у своїй ненадійності й рабському потуранні бажанню класики дійсно вбив американську архітектуру.

Але ця думка є занадто примітивною, як нещодавно визнали деякі історики й архітектурні критики. Виставка розбудила в Америки бажання краси й сама собою стала необхідним явищем, яке сформувало таких людей, як Френк Ллойд Райт і Людвіґ ван дер Рое.

Особисто для Бьорнема виставка стала надзвичайним тріумфом. Завдяки їй він виконав обіцянку, дану колись батькам, і став найбільшим архітектором в Америці. Під час ярмарку також відбулася подія, значущість якої для Бьорнема пройшла повз його найближчих друзів: і Гарвардський, і Єльський університети надали йому ступінь почесного магістра, визнаючи його заслугу в будівництві виставки. Обидві церемонії відбувалися в один день. Він прибув на гарвардську. Для нього це визнання було формою розплати. Те, що він колись не зміг вступити до обох університетів — заперечення «правильного початку» для нього, — переслідувало Бьорнема все життя. Навіть через багато років після отримання тих відзнак, намагаючись вплинути на Гарвард, щоб на навчання умовно взяли його сина Деніела, який на вступних іспитах зірок з неба не хапав, Бьорнем писав: «Йому потрібно знати, що він — переможець, а щойно він про це знатиме, то покаже себе вповні, як колись

1 ... 119 120 121 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диявол у Білому місті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диявол у Білому місті"