Читати книгу - "Феномен Фенікса"

І ось якась Віра Крижанівська, дівча, яке тільки-но заходилося торува— ти самостійну стежку і раптом — медіум! Посередник між людьми і світом духів! Метаморфоза! Але в Парижі дочка генерал— майора виступатиме досить успішно — в ролі медіума. А Париж, як і стріляного горобця, на якійсь там полові не проведеш! А про неї в Парижі навіть слава пішла — це ж треба! Хоч здивувати парижан чим-небудь було ой як не просто.

А ще дівчина писала. Здебільшого ночами.

Історичні романи. Просто так сходу й почала писати історичні романи. Та ще й французькою мовою, якою володіла досконало (потім її твори перекладатимуть і на рідну, російську).

За слабкого здоров’я ця дівчина виявилась сущим титаном у праці. За час перебування в Парижі — чи не десять років, — вона напише й видасть кілька (ціла серія) історико— окультських романів — «Фараон Мернефта», «Помста єврея», «Сім победіші», «Цариця Хатсау» та інші. І всі вони користуватимуться значним успіхом — як у парижан, так й вдома, в Росії — дивина-а! (Як молода авторка прогулюватиметься після трудів праведних набережною Сени чи з’являтиметься на Монмарті, її впізнаватимуть і прохатимуть мадемуазель Віру ощасливити автографом).

Це був час, про який філософ Ніколай Бердяєв писав:

«… тоді було сп’яніння творчим піднесенням (мається на увазі й Росії — В. Ч.) новизна, напруга, боротьба, виклик. У ті роки Росії було послано багато подарунків. Це була епоха пробудження в Росії самостійної філософської думки, розквіт поезії й загострення естетичної чуттєвості, релігійного неспокою, шукань, ІНТЕРЕСУ ДО МІСТИКИ І ОКУЛЬТИЗМУ (виділення моє — В. Ч.). З’явилися нові душі, були відкриті нові джерела творчого життя, бачилися нові зорі, поєднували почуття закату і загибелі з надією на перетворення життя. Але все це відбувалося в досить замкненому колі…»

Критики дивувалися. Ніколи до того і за перо в своєму короткому житті мадемуазель Крижанівська не бралася (тільки дуже захоплювалася історією і перечитала все, що можна було), не виявляла аніяких ознак літературного обдарування чи бодай схильності фантазувати і раптом… Романи! Історичні! Серіями! І всі здобули успіх. І це у вередливої французької публіки!

Її вже почали звати «мадам Крижанівська» — після того, як — дещо екзальтована і безперечно, безприданниця, недовго побувала замужем за набагато старшим за неї чоловіком. Значно старший за неї, він був багатим, служив камергером при його імператорської величності дворі, відомого тоді спірита, який очолював Санкт-Петербурзький «Гурток дослідження в області психології». Чи не він, його імператорської величності камергер і захопив її спіритизмом і всім, що з нього витікає? Правда, замужем вона побувала недовго, народила дочку і невдовзі розлучилася, залишившись на своєму, ще дівочому прізвищі. То звідки вона, по суті без освіти, так добре знає історію? І зокрема екзотеризм, мало тоді кому відомий. Цим грецьким словом — в перекладі «внутрішній», — називається феномен культури різних епох, що включає з одного боку віру в існування надприродного, вищого світу, уявлення про нього, а з другого — засоби спілкування з цим світом, підкорення його своїм інтересам. Одне слово, містика. Модна, популярна, але — містика. В спецдовідниках радянської пори можна прочитати, що містицизм (від грецьк. таємничий) — у широкому розумінні погляди і уявлення, які приписують природнім і суспільним явищам надприродне, таємниче, недоступний пізнанню і поясненню початок. А ще — можливість безпосереднього спілкування людини з надприродними силами — богами, демонами, духами тощо. Містицизм властивий усім релігіям і течіям ідеологічної філософії на рівні буденної свідомості, виражається в ілюзійних видіннях, «одкровеннях», «осяяннях» тощо. Лежить в основі всіх форм магії, притаманний нині окультизму, спіритизму, теософії, антропо-софії, ірраціоналізму, інтуїтивізму.

А ще писалося, що загалом усі різновиди містицизму антинаукові і відіграють реакційну соціальну роль.

Всього цього не знала Віруня, а сприймала містицизм, як тайну з тайн, як справді одкровення, осяяння тощо, можливість зв’язатися з потойбічним та астральним світами, звідки вона чекала— виглядала Вчителя.

Взірцем і кумиром для Віри Іванівни Крижанівської на все життя стала Олена Петрівна Блаватська, письменниця і теософ, авторка численних праць і цілої доктрини. Вона прославилась своїми «чудесними» здібностями — неймовірно-фантастичними, на межі надприродного і так прошуміла, що нині займає чільне місце у двох енциклопедичного типу виданнях, що діаметрально протилежні одне одному — у книзі «100 великих жінок» (Москва, «Вече», 2004) і в книзі «100 великих авантюристів», (теж Москва, теж «Вече», рік видання 2003). І там, і там їй «дісталося», і там, і там вона займає буцімто «законне» місце, тож і суперечки навколо її імені і доктрини з різними, теж діаметрально протилежними оцінками, часто суперечливими, не затихають і досі. А коли так, то «щось, виходить, є». А в часи Віри Іванівни нею захоплювалися — правда, у широкому вузькому колі, — чи не одностайно, тому й оцінка була теж одностайною — видатна, майже, легендарна жінка світу!

Олена народилася в українському (тоді в складі російської імперії) місті на березі середнього Дніпра Катеринославі в сім’ї обрусілого німця на російській службі, артилерійського полковника Гана і письменниці Олени фон Ган, урадженої Фадєєвої, яка видавала романи під псевдонімом «Зенеїда Р-ва», Померла рано, у 28 років від сухот. Письменницею стала і сестра Олени Петрівни Віра — сімейство виявилось, взагалі, талановитим.

Блаватська мала мужоподібну (не повезло жінці із зовнішністю) не складну фігуру, некрасиве обличчя і глибокий нутряний голос, що линув у неї звідкілясь із живота і приводив декого в священно-містичний трепет. (Із свідчення одного із її сучасників: «Широка в кості, вона має вигляд нижче середнього росту. У неї було велике лице, широкі плечі і стегна, світло— каштанове волосся, що вилося…»). Багато курила, сама набиваючи папіроси. Очі мала великі, голубі, що притягували до себе магнітом. Не маючи успіху, як жінка — попри голубі очі,