Читати книгу - "Таємна історія Радянського Союзу, Павло Правій"

Більше того – «Експлорер» був готовий до запуску ще влітку 1957 року, але дата відсувалася через відомчу конкуренцію – військові хотіли спершу запустити свій супутник «АвангардTV3» і «добро» Вернер фон Браун отримав лише після провалу запуску цього супутника 6 грудня 1957 року.

А ще СРСР допомогла… американська відкритість і демократія. В США ніхто не приховував дату пуску «АвангардуTV3», тому в СРСР, знаючи про неї, постаралися «запуститися» першими, нехай і з величезним ризиком невдачі.

Зараз росіяни навіть не приховують, навіщо насправді запускався радянський супутник, і що «…він мав навіть не стільки наукове, скільки політичне значення. Саме після 4 жовтня стало зрозуміло, що ядерні удари за допомогою ракетної техніки можуть бути завдані по будь-якій точці земної кулі.

Кількісна перевага американців в царині ядерного озброєння вже не грала вирішальної ролі. І ця обставина змінила всю систему міжнародних стосунків» [192].

Це правда. Але далеко не вся. Навіть про свої реальні здобутки у ракетному озброєнні Кремль брехав і блефував, що ледь не призвело до ядерної катастрофи, про що йтиметься трохи згодом. Усіх цих речей американські обивателі не знали і не здогадувалися, наскільки США були попереду СРСР у «космічній гонці»; наскільки досконалішими були американські технології. Ба більше – у Білому домі теж про це не знали.

Бо в СРСР було все засекречено і тому радянське керівництво могло гратися з інформацією. Звісно, ніхто не розповідав, що перший супутник Землі мало не гепнувся на землю на 16 секунді польоту; що ракетоносій взагалі міг не злетіти. Американці заздалегідь анонсували свої плани: тоді й тоді ми плануємо супутник запустити, а тоді й тоді – космонавта. СРСР спочатку робив таємний пуск, і оголошував про нього лише тоді, коли він був вдалим.

Показати, як «мухлювали» комуністи у «космічній гонитві»? Тут історія з Юрієм Гагаріним стане у нагоді. У програмі пілотованих космічних польотів, як це не дивно звучить, СРСР наприкінці 50-х років уже безнадійно відставав. Почнемо з того, що постанова № 22-10 ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР про підготовку першого польоту на кораблі «Восток-1» і набір загону космонавтів для цього вийшла 5 січня 1959 року. Американська програма «Меркурій» вийшла на фінальний етап у листопаді 1958 року, тоді ж було розпочато відбір астронавтів. Про те, що США планують здійснити перший космічний політ у квітні 1961 знав увесь світ. В СРСР поспішали. Потрібно було будь-що і тут встигнути першими. СРСР мав перевагу: таємність.

Американці не мали права на помилку – невдалий запуск корабля з астронавтом на борту став би серйозним ударом по престижу. Тому і ракету-носій, і корабель, готували якнайретельніше, а в астронавти відбирали лише досвідчених пілотів-випробувачів. Першим американським астронавтом став 37-річний капітан третього рангу Алан Шепард. Він мав 14-річний досвід пілота, в тому числі 10 років як випробувача.

…Із нікому не відомого льотчика 769-го винищувального полку, що розташовувався в селищі Луостарі Печенгського району Мурманської області, перетворився на зірку з великими зірками на погонах. Юрій Гагарін з італійською кінозіркою Джинною Лоллобріджидою, а в Японії його іменем дітей називають.

В

СРСР зробили ставку на споконвічні «ціль виправдовує мету» та на знамените російське «авось». Головне – показати всьому світові першість, а за рахунок чого – справа навіть не другорядна. Якщо під час таємного запуску загине Гагарін – катастрофу засекретять і світ про неї не дізнається. Наступним за пустять Германа Тітова. Загине він – полетить Григорій Нелюбов. Щойно його політ виявиться вдалим – про першого ту світі космонавта Нелюбова тріумфально повідомлять увесь світ. А про Гагаріна та Тітова світ не дізнається, і навіть їхні родичі житимуть під суворою підпискою не згадувати про них перед сторонніми.

Ви знаєте, чому на відміну від заслужених і досвідчених американських пілотів, до загону радянських космонавтів набирали молоденьких лейтенантиків? Не замислювалися, чому до космонавтів потрапив 25-річний старший лейтенант Юрій Гагарін, який служив льотчиком-винищувачем лише 2 роки, мав кваліфікацію «військовий льотчик третього класу» та нальоту аж 256 годин, включно з 42 годинами в аероклубі ДОССАФ?

Герман Титов мав на момент потрапляння до загону космонавтів 24 роки і теж у стройовому полку прослужив трохи більше ніж 2 роки. І теж старший лейтенант з мізерним нальотом.

І напевне ви, любий мій читачу, уже здогадуєтеся, яке звання та досвід польотів був у ровесника Гагаріна, теоретично першого космонавта людства Григорія Нелюбова… Та чому ж так? Бо серед радянських «зубрів» з числа льотчиків-випробувачів бажаючих було мало – Володимир Комаров є одним з винятків. А молоді лейтенантики більш безстрашні (юність вона така), плюс амбіції – з нікому не відомого льотчика 769-го винищувального полку, що розташовувався в селищі Луостарі Печензького району Мурманської області, перетворитися на зірку з великими зірками на погонах… Політ у космос для Юрія Гагаріна був схожий на «російську рулетку». Шансів – менше ніж 50/50. В буквальному сенсі цього слова.

До «гагарінського» ракетоносія «Восток-1» було 16 запусків ракетоносіїв серій 8К72 та 8К72К і дев’ять з них були невдалими. Перед стартом Гагарін написав дружині листа, якого їй мали передати у випадку його загибелі. І він справді ледь не загинув. Порушення герметичності кабіни перед самим стартом – перша нештатна ситуація – про це сигналізувала автоматика і несправність ліквідували. Але уже в космосі відмовила система вимикання двигуна третьої ступені, через що корабель опинився на орбіті з апогеєм на 100 км вищим за розраховану.

Під кінець польоту неправильно спрацювала гальмівна рухова установка, в результаті чого спусковий апарат не відділився від приладово-рухового відсіку й цілих 10 хвилин до входження атмосферу корабель безладно крутився зі швидкістю 60 обертів на хвилину. Через це розділення корабля відбулося значно пізніше, в щільних шарах атмосфери, спусковий апарат почало крутити. Побачивши в ілюмінаторі полум’я від тертя об атмосферу, Гагарін передав на землю: «Я горю, прощавайте, товариші!». Потім, з’ясувавши обставини, почав готуватися до катапультування – смертельний номер у такій ситуації.

Після