Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

Після того рік один на престолі своєму перебував і добре стадо Христове випас, багато невірних до Бога навернув, багато церков підняв і багато чуд зробив і в доброму ісповіданні життя тимчасове закінчив у рік від сотворення світу 6598-й, від Різдва ж Христового 1090-й, місяця травня в 15-й день.

І так, як перше взяли його святі ангели до церкви, на небо подібної, на якийсь час, — тепер вони перенесли душу в самі небеса на вічність, куди й ми нехай будемо перенесені молитвами преподобного отця нашого Ісаї, клопотанням Пречистої Богоматері, благодаттю ж самого Творця Неба, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Євфросина, псковського Чудотворця. І благовірного царевича Димитрія углецького і московського. Дивись про них у Пролозі.

Місяця травня на 16-й день

Житіє преподобного отця нашого Теодора, учня Пахомієвого

Коли ж про рівноангельське життя преподобного і богоносного отця нашого Пахомія у всіх єгипетських краях слава розійшлася і всі вірні прославляли за нього Христа Бога, багато з тих, що палкішу мали любов до Бога, розчулювалися серцем і, зневаживши світ і все, що у світі, до преподобного того отця у чернецтво приходили — серед них же був і блаженний Теодор, якого ж нині вшановуємо пам'ять. Він був сином багатих і славних християнських батьків, але вибрав добровільну убогість, все відкидаючи, аби прийняти Христа. Початок же його старання до чернецтва був такий. Відзначали в домі благочестивих його батьків велике свято в одинадцятий день місяця тива (по-єгипетськи), тобто в шостий січня, коли святкується Богоявлення Господнє. Теодор, чотирнадцятилітній хлопець, бачивши дім свій дуже гарним, прикрашеним на свято і всілякими мирськими благами наповненим, суєту в цьому всьому розгледівши, розчулився душею, бо торкнулася благодать серця його, і сказав собі: "Яка мені користь з цього? Або який матиму здобуток я, окаянний, коли, тимчасовими теперішнього життя насолодами насолодившись, позбавлений буду вічних? Ніхто-бо з тих, що тимчасовим насолоджується, не зможе вічної слави отримати". Це все собі кажучи, зітхнув з глибини серця, у час обідній увійшов до комірчини, впав лицем до землі і молився до Бога зі сльозами, кажучи: "Господи, свідку таємного і випробовувачу тайн людських, Ти знаєш, що нічого з того, що є у світі цьому, не бажаю більше від любови Твоєї, тому прошу Тебе, Владико: настав мене на путь Твою, щоб чинити мені волю Твою, і просвіти душу мою, аби славив я і хвалив Тебе, Господа мого, завжди". Коли він так молився, увійшла в кімнату мати його. Він же встав із землі і мав очі, сліз сповнені. Поглянувши на нього й бачивши його очі, від плачу підпухлі, спитала: "Що тобі, дитино? Хто тебе засмутив? Чого плачеш? Чому від нас, коли обідали, відлучився? Ми ж сумували, шукали тебе всюди, щоб разом з нами возвеселився ти". Він же відповів їй: "Іди, мамо, обідай без мене, я-бо нині не хочу їсти". Довго ж мати просила і вмовляла його до трапези — не послухав. І щодня, ходячи в училище і навчаючись книг, постив до вечора. Часом же цілий день нічого не куштував, наступного дня ввечері трохи приймав їжі. Два роки не їв дорогих і смачних страв, навчаючись досконалої постницької повстримности. Тоді вийшов таємно з дому свого, покидаючи батьків, і багатство їхнє, і славу, і всім світом нехтуючи, і знайшов в одному монастирі богоугодних ченців — почав жити з ними у страху Божому. І, дивлячись на постницькі їхні труди, наслідував життя їхнє і намагався в міру сили своєї догодити Богові. Коли сиділи якось монахи на вечірній молитві і над Божественним Писанням роздумували, чув Теодор, як один з них казав про сіни, які були в Старому Завіті, і про Святая Святих, розповідав тлумачення про два народи так. Зовнішні сіни — народ юдейський, Святая Святих — покликання народів, що мають найтаємничіший і найславніший вхід, бо замість жертв тваринних, і кадильниці, і трапези, і кивота, що містив хліб манний, і Книги Завіту, і що ще там иншого було, і замість світла світильника — явився нам Бог Слово у тілі, просвітленому Ним, і було нам світло пізнання, і хліб життя, і жертва за гріхи наші. Таке тлумачення чернець той розповідав братам, що з ним сиділи, і казав: "Це тлумачення я чув від святого отця нашого Пахомія, який зібрав у Тавенисіоті братів, що трудилися в Господі, вірю ж, що дарує мені Господь прощення прогрішень моїх, бо праведного мужа пом'янув я в цю годину". Блаженний же Теодор, про преподобного Пахомія чувши, розпалився серцем і сказав: "Господи Боже, якщо є такий муж святий на землі, то сподоби мене його бачити і йти за ним у всілякій заповіді, щоб і я спасся і достойним став тих благ, які Ти приготував для тих, хто любить Тебе". Те казав, обливаючись сльозами, — зранений був бажанням божественним. І через декілька днів прийшов до них один із чесних учнів Пахомія, на ім'я Пекусій, муж старий і добродійний. Попросив Теодор, аби взяв його зі собою в Тавенисіот, у киновію преподобного отця Пахомія. Пекусій же взяв юнака, і, коли досягнули обителі, поклонився Господеві Теодор, кажучи: "Благословенний Ти, Боже, що поспішив послухати мене, грішного, і виконав прохання моє". Коли ж прийшов до дверей келії святого Пахомія, почав вельми від розчулення сердечного і від духовної радости плакати і змочувати лице сльозами. І бачив його отець преподобний, сказав йому: "Не плач, дитино, і я-бо, хоч і грішний, слуга спільного для всіх нас Господа і Отця". І прийняв преподобний Пахомій блаженного Теодора з любов'ю в монастир свій. Бачив же Теодор у монастирі тому багато братів, що трудилися в Господі, просвітився умом, і прийняв ревність богоугодження в душі своїй, і вдосконалювався у Бозі чеснотами, розумний-бо і кмітливий був, легко пізнавав істинний шлях спасення і здобував зі смиренням послух великий і дивовижний. Божою ж благодаттю укріплений був, у молитвах пильний, у трудах нелінивий, у пості ж не знемагав. Не переставав весь час бажати більшого в добрих ділах успіху і благодаті Господньої. Коли ж бачив когось смутного — втішав, а такого, що в чомусь прогрішився, — виправляв доброзичливо і співчутливо. Бачивши те, преподобний Пахомій полюбив його вельми і дав йому місце у своєму серці.

Чула