Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Ні батьки, ні суспільство, ні обставини ролі не відіграють. Тільки я сам. Я сам вибираю, чого я хочу. І я в змозі цього досягти. Не зламатися і не згорнути.

Тільки прямо за курсом. Тільки вперед.

Я йду і йду, просто тому що знаю - я маю повернутися. Додому. Нарешті, я знаю точну адресу. Мій дім - це вона.

Повіки важать тонну. У роті сухо. У грудях монотонно стукає. У голові гуде.

Біль протвережує, але я переконую себе, що і це добрий знак. Щоб розплющити очі, докладаю зусиль не менших, ніж на жимі лежачи. Зсуваю не тонку шкіру, а сотню кілограм. Обережно вдихаю.

- Кір... Боже мій, Кір... Прокинувся... Я тут, рідний...

- Я знаю... - хриплю уривчасто, насилу фокусуючи погляд на заплаканому обличчі.

Говорити складно, але мовчати не можна. Вона теж має знати, що вона - мій дім.