Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

- А якщо... - Шварц починає і замовкає. - Офіс далеко чи в тій самій будівлі?

- На кілька поверхів нижче.

- Забери її взагалі на іншу адресу. У якусь промзону, де оренда дешева. Або на околицю. Просто якомога далі. Анулюй перепустку у твій офісний центр, щоб не муляла очі.

- Не можна перевести просто так. Там теж свої нюанси.

Мільйон нюансів. Я вже голову зламав, сам почав розбиратися в законах. Єдиний варіант - повністю ліквідувати фірму, і навіть тоді доведеться шукати їй іншу роботу.

Ніколи не думав, що зіткнуся з цією проблемою з такого боку. Закон, який має захищати вагітних, зараз грає проти мене. Адже ніяк не доведеш, що конкретно вагітна має триматися від мене подалі.

Якщо вона взагалі при надії.

- Зміни юрку, - друг знизує плечима. - Ти можеш змінити адресу реєстрації на іншу, логічно, що частину персоналу теж будеш переводити. Як мінімум, вона взагалі не буде крутитися поруч. Дай тупі завдання, не виконає - зроби догану. Звільнити не можна, а зіпсувати репутацію - легко. Скільки Ірі? Років тридцять? Навряд чи вона захоче все життя покласти на незрозумілі інтриги з тобою. Усе закінчиться, захоче працювати десь іще.

- Вона й так усе зіпсувала, Мирон. Я не дам рекомендацій потім, ти - теж. Але її це мало хвилює.

- Усе одно роби догани, одну за одною. Потім буде підстава звільнити швидко, щойно вийде. Вона на договорі?

- Так. Але закінчується він не скоро.

- Гаразд. Скинь мені інфу, я дам своїм юристам. Може вони щось ще придумають. Якщо буде якась відповідь від поліції, теж повідом. Якщо хочеш, звісно. Мені простіше не лізти, але...

- Так, повідомлю.

Мирон, як би не хмурився з приводу моїх проблем, але ніколи не залишав у біді. Тим паче, що більше в мене немає до кого звернутися. А свіжий погляд не завадить.

Бо відчуття, що я тону все глибше й глибше.

У болоті, яке сам собі створив.

- Але не факт, що із заявою теж вигорить, - прикриваю очі. Голова тріщить від безсонних ночей. - Вона напала на Тасю, але там максимальне покарання - штраф або виправні роботи. І то, легко справу до суду не переведеш. Занадто незначні докази.

- Я не про це, - Мирон хмуриться дедалі більше. - Ти ж казав, що не знаєш - точно вона вагітна чи ні.

- Говорив.

- Ну? Потрібно було повідомити в поліцію про ризик, що Іра підробила документи. До суду заяву віднести, прикріпити копію цієї довідки. Цю тему продавлювати до кінця треба було. Або вона дійсно вагітна, тоді нічого не вийде. Або збрехала, і тоді все вирішиться. Найімовірніше, зіллється сама. А, ну і заборона на наближення до Таї. Ти й цього не зробив?

- Ми подали заяву в поліцію, зняли побої. Подряпини насправді, але зафіксували.

- І? Дім, ти будеш сидіти на місці й чекати, поки тобі рішення з неба впаде? Чи почнеш хоч щось робити, щоб розв'язати цю проблему?

- Волошин не пропонував...

- А спокій Таї потрібен Волошину чи тобі?!

Шварц зривається, я теж заводжуся. Ненавиджу, коли друг вичитує мене, говорить зі мною тоном старшого брата. Повчає, як потрібно чинити й що робити.

Так, він правильніший за мене.

Так, я мудак.

І зараз Мирон дає хороші поради. Те, про що я сам не підозрював. І злюся ж я не через те, що сам не додумався. А тому, що взагалі потрапив у цю ситуацію. Підвів Тасю під удар.

Киваю, даючи зрозуміти, що пораду прийняв. Сьогодні ж цим займуся, особисто проконтролюю, щоб усі заяви подали правильно. Сподіваюся, Мирон правий, і це допоможе.

Збираюся щось сказати, але у двері лунає стукіт. Шварц кидає погляд на годинник, змінюється в обличчі. З цікавістю спостерігаю за другом, намагаючись зрозуміти, кого він настільки не готовий бачити зараз.

- Нехай заходять, - кажу, піднімаючись. - Дякую, що погодився зустрітися і дав пораду. Я документи відправлю, а ти скинь мені адресу Тасі.

- Дізнайся в неї.

- Ти серйозно? Я думав, ми домовилися.

- Сам подумай. Дізнаєшся, а далі? Тася зірветься з місця, переїде. Якщо вона не готова з тобою говорити, то ваша зустріч нічого не змінить. Може, нехай краще заспокоїться?

- Може. Гаразд, на зв'язку.

- Зачекай, я сам відчиню...

Але я не слухаю, прямую до дверей швидше за Шварца. Мені, все ж таки, цікаво, з чого в друга така реакція на звичайного співробітника. Чи це наступна зустріч? З ким?

Смикаю на себе двері й мене накриває знайомим запахом парфумів.

- Мироне Георгійовичу, ми домовля... - дівчина замовкає, піднімаючи на мене погляд. - Діма?

- Привіт, Тась, - обертаюся на друга. - Мирон Георгійович, - усміхаюся. - Забув мені сказати, що ти сьогодні на роботі.

- Я... Ох. Звіти, - Тася буквально впихає документи Шварцу, не дивиться на жодного з нас. - Я... Буду в кабінеті. Якщо все нормально, то поїду додому. Я... До побачення.