Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Пугачі далеко чують, пугачів ніхто не помічає... Навіть осавули на своїх таємничих зборах.

— То чому просто не викрасти секрет?

— З чужої голови? Я не володію такими чарами, брате. Чи ти вважаєш, ніби вони зберігають його десь записаним?

— Я вважаю, що після стількох років обману вони не зізнаються.

— Коли їх спитає цілий Орден? Подивимось.

Я підбадьорював його новими вигадками і літав між паланками, розповсюджуючи казочку про велику таїну Ради сімох. Мене турбувала Вдовиченкова дружина, яка могла все зіпсувати — чоловіки часто радяться зі своїми жінками і прислухаються до них — але, на мій приємний подив, вона не стала завадою, а, навпаки, підтримала свого обранця.

Жнива прийшли наприкінці серпня. На чергових зборах Сірого Ордену в Буді мали відбутися вибори нового осавули вартових, але все пішло не за регламентом. Під дубом Мамая стояли шестеро і намагалися перекрикнути натовп, що наполегливо запитував, куди подівся старий осавула. Шарварок стояв страшний, аж тут вийшов Роман, пальнув у небо з піштоля — і всі замовкли почасти від пострілу, почасти від химерного вигляду стрільця.

— Ми щодня ризикуємо життями за нашу державу. Ми вимагаємо гідності!

Такий вступ підтримали злагодженим ревінням. Роман заговорив про платню, про вольності, про всі ті дурнуваті вимоги, які ми з ним вигадували.

— А для кожного, хто відслужив двадцять років, вимагаємо права розірвати криваву угоду і зняти клямри вовчого лицаря!

Запала тиша.

— Що ти верзеш? — гукнув осавула широкоплечий, як Ведмідь. — Сувій підписується раз і назавжди! Не ми вигадали цей закон...

— Але навчилися обходити його! Годі брехати, — Вдовиченко озирнувся на характерників, що дивилися на нього. — Осавули можуть не тільки змінювати своє прізвисько, а й сходити з вовчої стежки, коли забажають!

Його підтримало таке ревисько, аж на дубі Мамая затремтіло листя.

— Що за бздури?! — Запитання осавули потонуло в ґвалті.

Орден репетував, лаявся і сперечався. Я стояв осторонь, спостерігаючи за бурею.

Ось тобі, Соколе. Ось вам, зрадники. Крутіться в могилах, як крутився я.

— Тиша! — проволав Роман, і знову всі погляди обернулися до нього.

Він підійшов до дуба, зірвав бронзову клямру... І кинув її під ноги осавулам. Слідом полетів золотий Мамай.

— Коли Орден не хоче нас відпускати, вовки підуть самостійно. Ми — Вільна Зграя!

Недарма, ох недарма я вибрав його. Роман перевершив усі мої очікування!

— Клятвопорушник! — крикнув осавула в окулярах.

Другою виступила Романова дружина, і теж зірвала дві клямри з череса. Риси її обличчя чимось нагадували Лисицю.

— Ми — Вільна Зграя, — мовила жінка з гідністю.

Третім був їхній старший син, дуже схожий на матір: його блискучий Мамай, отриманий напередодні на цьому самому місці, упав додолу.

— Ми — Вільна Зграя!

Мабуть, родина вигадала всю сцену заздалегідь.

За Вдовиченками рушили інші — всі, як один, шматували череси, кидали клямри, вигукували нове гасло і показово лишалися з одним срібним вовком. Бронзова і золота купки щохвилини зростали...

А потім Рокош ніяково завмер. Усі, хто бажав проявити невдоволення, зробили це; інші чухали потилиці і не знали, як діяти далі. Ніхто більше не кричав; бунтарі відійшли від дуба Мамая, скупчилися збентежено навколо Романа; інші характерники стояли осторонь, а дехто пішов до міста, махнувши на все рукою.

Після швидкоплинних роздумів осавули проголосили, що клямри не чіпатимуть, і дають гарячим головам добу, аби кожен повернув свою на місце.

— Питання щодо грошей і вольностей ми почули. Будуть зміни, — мовила Рада. — Але жодного шляху розірвати угоду не існує. Вас надурили, браття!

Між сіроманцями закрався сумнів. Нещасні звикли до думки про вічне прокляття, і раптова звістка про зміни умов служби приголомшила їх. Вражені такою щедрою поступкою, вони були ладні забути про все інше, і навіть на Романовому обличчі проступив сумнів, коли я, скинувши клямри з власного череса, підійшов до бунтівників.

— Готові продатися?

Мовчазний натовп ужалив мене поглядами.

— Осавули помахали пряником, і ви тепер ладні зрадити мрії? Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість! Чи думаєте, ніби скарбничі вже відраховують нові таляри до вашої платні? То насправді призначенці складають списки з вашими іменами! — Я харкнув під ноги. — Ідіть на поклон! Повертайте клямри! Рада помститься. І почне зі Вдовиченків!

Я вказав на Романа і його дружину, що обіймала сина.

— Хто ти такий? — спитали з натовпу.

— Той, кому я довіряю, — відповів Роман.

Неквапом я обернувся довкола, вглядаючись у стривожені обличчя.

— Осавули ніколи не пробачать такої непокори. Ніколи не пробачать привселюдного замаху на їхній секрет. Зараз вони готові заколисати будь-якими обіцянками, бо налякані вашою силою, та лише розійдіться — і їхня помста наздожене кожного!

Якби тієї миті мене схопили або змусили замовкнути... Хід історії завжди залежить від кількох хвилин.

— Хочете скинути місячне ярмо? Прагнете жити без прокляття? Цей секрет ховається у Раді сімох. Здобудемо його зараз, або ніколи!

Мій заклик зустріли рішучим багатоголоссям.

— Дякую, друже. Такого напуття не вистачало, — мовив Роман усміхнено.

Він рушив до дуба Мамая, і вільні вовки потягнулися вслід. Я крокував за Вдовиченками.

— Або розірвана угода, або нічого, — виголосив Роман.

— Або викапаний йолоп, або зрадник, — прошипів якийсь осавула у відповідь. — Гучні слова без жодних доказів! Кому ти продався?

— Годі! Вільна Зграя йде з лав Ордену, допоки наші умови не виконають, — крикнув Вдовиченко. — Рокош!

— Рокош! — заревіли вільні вовки.

У небо здійнялися шаблі та піштолі.

— Рокош!

Кілька сіроманців, які сумнівалися, приєднались до бунтівників і відстібнули клямри з чересів.

— Рокош!

Обличчя осавул спотворив гнів.

— Заколот! Заколот! — залементував той, що в окулярах.