Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Спростовуючи націоналізм як спосіб мислення і дії, Ісаак Прохорович вважав більш відповідним для характеристики обстоювання національних традицій і цінностей поняття патріотизму.

Входячи до проводу закордонної УСДРП, І. Мазепа брав незмінну участь у всіх її акціях, зокрема, спрямованих на донесення до світової громадськості інформації про становище в Радянській Україні, систематично вміщував у періодиці публіцистичні виступи на злободенні теми українського життя.

Природно, що думкою І. Мазепа дуже часто повертався до власного життєвого апогею, що співпав з одним з найяскравіших періодів історії українського народу – національно-демократичної революції 1917—1920 рр. Він довго (значно довше, ніж інші його колеги) працював над одним з найвизначніших своїх творів – тритомником «Україна в огні й бурі революції».

Закінчена в жовтні 1941 р. і випущена українським видавництвом «Пробоєм» у Празі в 1942 р. праця не несе на собі жодного відбитку моменту та обставин появи, що навіть викликає певне здивування. Але це справді так. Сам автор називає книгу у передмові спогадами. Вона дійсно відповідає значною мірою стандартам саме цього історичного жанру. В центрі розповідей – переважно події, в яких брав безпосередню участь І. Мазепа. Тому праця складається начебто з двох нерівноцінних частин. З початку революції і до січня 1919 р. І. Мазепа жив і працював у Катеринославі, був, так би мовити, працівником губернського масштабу. Відповідно відбито і події регіонального характеру. В них своя вага і своя цінність – з такими подробицями Українську революцію у всіх її проявах і суперечностях на місцях мало кому вдалось відтворити. З січня 1919 р. І. Мазепа стає діячем загальнонаціонального масштабу, державним керівником найвищого рівня. Відповідних трансформацій набуває і історична панорама, змальована у творі.

Відразу слід зазначити, що вона небездоганна, точніше не всі її елементи рівнозначні. Розмова точиться, головним чином, навколо керівних сил УНР і невиправдано мало торкається ситуації на місцях. Тому картина (панорама) явно неповна. Однак, це практично безперервна хроніка подій про діяльність Директорії, уряду, про їх численні наради, засідання, на яких розглядались різні поточні справи, в першу чергу, керівництво військовими діями. Останній аспект особливо важливий, оскільки історія військової боротьби за українську ідею, за українську державність відбита в історіографії чи не найгірше – причини тут різні. Тож твір І. Мазепи – своєрідна канва, путівник – орієнтир по військових операціях 1919, почасти 1920 pp., зокрема Першому зимовому походу армії УНР. У всякому разі, серед наявних видань важко знайти щось більш цільне і послідовне, хоч знову доводиться констатувати, що в цьому «путівнику» бойові дії швидше позначені, ніж розкриті, майже начисто відсутні деталі, подробиці операцій, описання їх перебігу.

До позитивних же моментів варто віднести метод відтворюваних процесів, явищ. І. Мазепа неодноразово згадує, що він вів щоденник, до якого ретельно заносив дані про події і факти, які вважав важливими, про документи, яких, окрім нього, іноді ніхто більше не бачив, про поведінку різних діячів, їх позиції, виступи на різних зібраннях, часто занотовував промови зі стенографічною точністю і повнотою тощо. Користувався він і записами своїх друзів, зокрема М. Шадлуна. Звісно, звертався і до документів, що збереглися в домашньому архіві, а також опублікованих у різних виданнях.

Не кваплячись з оприлюдненням власних матеріалів, думок, оцінок, І. Мазепа критично осмислював появу публікацій інших учасників революції, що, врешті, стимулювало і його працю. Мотивуючи її необхідність, Ісаак Прохорович писав: «До цього мене спонукає також те, що багато з наших визначніших діячів тої доби, на мою думку, в своїх спогадах дають оцінку революційних подій тих часів на підставі занадто суб'єктивного неісторичного підходу до справи. Взагалі мені здається, що наші мемуаристи чомусь занадто вже віддаються гіперкритиці й за дрібним повсякденним намулом тих бурхливих часів не бачать величі самих змагань пробудженого українського народу».

Зважившись на подібний закид-міркування, І. Мазепа прагнув того, щоб його праця долала прикрий недолік творів попередників.

Кожен із вищеперерахованих елементів, попри згадані недоліки, формує досить високий ступінь довіри до книги І. Мазепи, виводить її за рамки суто мемуарного жанру, вирізняє в кращий бік з великої кількості публікацій по проблемі, перетворює на історіографічне явище, варте особливої уваги.

Не випадково, мабуть, ім'я Ісаака Прохоровича в уяві будь-якого історика асоціюється передусім, і найбільшою мірою, з тритомником «Україна в огні й бурі революції» (він був перевиданий у Мюнхені в 1951 p.), а сам І. Мазепа міцно займає місце серед найавторитетніших, провідних істориків Української революції.

Оселившись у цьому німецькому місті восени 1945 p., Ісаак Мазепа приступив до створення українського політичного представництва на чужині – Національної ради. На першій сесії УНРади його було обрано головою виконавчого органу цієї організації.

УНРада мислилася І. Мазепою та його однодумцями як авторитетне представництво ідеї самостійності України у світі. Велася робота по створенню прес-бюро ради, її друкованого органу. Але незгоди, що буквально роздирали українську еміграцію, паралізували роботу Національної ради, можливо, й прискорили смерть (це сталося 18 березня 1952 р.) одного з лідерів Української революції, її талановитих інтерпретаторів.

Науковий доробок І. П. Мазепи – важлива складова вітчизняних українознавчих набутків.

Праці І. П. Мазепи

Большевизм і окупація України. – Соціально-економічні причини недозрілості сил української революції. – Львів – Київ, 1922.

З історії української революції. (Відбиток із збірника пам'яті Симона Петлюри) (співавтор Феденко П.). – Прага, 1930.

Україна під червоною Москвою. – Львів, 1934.

Огнева проба. Українська політика й стратегія в добі зимового походу 1919—1920. – Прага, 1941.

Україна в огні й бурі революції 1917—1921. – Т. І. Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія. – Прага, 1942. Т. II. Кам'янецька доба – Зимовий похід. – Прага, 1942.; Т. III. Польсько-український союз. Кінець збройних змагань УHP – Прага, 1943. (Перевидання – Мюнхен, 1951, Дніпропетровськ, 2001—2002 – у двох т.).

Карпатські полонини. – (Б. м.) 1944.

Підстави нашого відродження. – Ч. І. Причини бездержавності. —(місто?) 1946. – 178 с

Література про І. П. Мазепу

Винниченко В. Відродження нації. – Ч. І—III. – К. – Відень, 1920 (репринтне відтворення – К., 1990).

Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. – К., 1991.

Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 – листопад 1920 pp.: Документи і матеріали. У 2-х т., 3-х част. – К., 2006.

Державний центр УНР в екзилі: Статті і матеріали. Філадельфія – К. – Вашингтон, 1993.

Довідник з історії України: у 3-х т. – Т. 2. – К., 1995.

Дорошенко Д. Історія України. 1917—1923 pp. – Т. І. – Ужгород, 1932.