Читати книгу - "Сини змієногої богині"

й питать не слід. Вони Були украй нормальні люди, А не якісь там дикуни, Не будем добрих скіфів гудить.

ДІВЧИНА: А міні-спідниці у скіфок були? Чи вони носили все таке, що тільки до самих п’ят?

ХЛОПЕЦЬ:

Були. Ймовірно, що були. На шаровари одягали. Хоч їм і лекцій не читали, Та скіфки – гідні похвали: Скромняги не о тому дбали, Як тіло власне оголить, Чи навпаки – все затулить Якимсь чадровим покривалом. Носили міні, щоб скоріш В сідло злетіти і завзято До бою з мужем поруч стати, А не для того, щоб зручніш Якогось дурня осідлати.

ДІВЧИНА: Хе-хе! А яких вони пісень співали?

ХЛОПЕЦЬ:

Пісень?… А нащо нам гадати, Як можна в Баби запитати. Скажи, Бабусенько, мені, Що скіф співав у давні дні? А то Діана з нас сміється. Ось притулюсь тобі до серця.

ДІВЧИНА: Ат, облиш дурниці! Ходімо вже назад. Мені вже нудно. Якийсь ти кумедний. Дивний якийсь, наївний. А може, хильнув сьогодні трохи?

ХЛОПЕЦЬ (удавано-патетично):

Що хміль мені усіх напоїв — Я п’яний степом і тобою!..

(Знову припадає вухом до Кам’яної Баби.)

А все-таки вона співа! Чекай, затямлю лиш слова І сам тобі їх проспіваю. Прадавня пісня, і яка! Готово. Слухай. Починаю. Це пісня скіфа-вояка.

Співає:

«Степ колючий – моя держава. Степ у квітках навкруги. Скіфська воле і скіфська славо, Лийсь за сині береги! Стріли