Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

ці цифри, і дуже вільно поводився з дробами. Відразу по здобутті прав на маленького мічмана капітан наніс візит Флоренс, щоб переказати їй дивну звістку про дядька Сола, але її не було в місті. Отож, осівши на новому місці перебування, капітан залишився сам, якщо не рахувати товариства Роба-Точильника, і, втративши лік часу, як це буває при великих перемінах у людському житті, згадував і про Уолтера, і про Соломона Джілса, і навіть про місіс Мак-Стінджер, як про щось уже давноминуле.

 

Розділ двадцять шостий. ТІНІ МИНУЛОГО ТА МАЙБУТНЬОГО

 

 

- Щонайпокірніший слуга ваш, сер,- мовив майор.- Хай йому біс, сер: друг мого друга Домбі - друг і мені, і я дуж-же радий бачити вас.

- Я, Турботе, безмежно зобов’язаний майору Бегстокові за його товариство та розмови,- сказав містер Домбі.- Містер Бегсток став мені у великій пригоді, Турботе.

Містер Турбот-управитель, що тільки-но прибув до Лемінгтона й тільки-но був представлений майорові, тримаючи капелюха в руці, показав останньому повні два ряди своїх зубів і взяв на себе сміливість од щирого серця подякувати йому за таке величезне поліпшення і настрою, і вигляду містера Домбі.

- Їй-бо, нема за що мені дякувати,- відказав майор,- бо ми один одному прислужились, сер. Такий достойник, як наш друг Домбі, сер,- тут майор стишив голос, але не так, щоб його не здужав почути згаданий джентльмен,- не може не справляти благодатного впливу на своїх друзів. Він, цей Домбі, стимулює, надихає людину, сер, у її духовній сутності.

Містер Турбот ухопився за фразу. У її духовній сутності. Саме так. Саме те, що й він збирався сказати.

- Але коли мій друг Домбі, сер,- додав майор,- говорить про майора Бегстока, то - дозволю собі внести ясність - він має на думці простака Джо, сер, Джоя Б., Джоша. Бегсток - Джозеф - це не хто інший, як старий, крутий і затятий Дж., сер. Ваш слуга.

Кожен зуб містера Турбота сяяв аж надто дружними почуттями до майора і захопленням його затятістю, крутістю й простакуватістю.

- А тепер, сер, вам з Домбі треба обговорити чортзна-скільки справ,- сказав майор.

- Аж ніяк, майоре,- заперечив містер Домбі.

- Домбі,- упевнено мовив майор,- мені краще знати. Людину такої величини - колоса комерції - не годиться одривати від діла. Кожна ваша хвилина дорого коштує. Побачимося за обідом, а до того часу старий Джозеф зникає. Обід рівно о сьомій, містере Турбот.

З цими словами майор, сильно надутий на виду, пішов з кімнати, але за мить знову встромив голову в двері.

- Перепрошую, Домбі, що їм передати?

Містер Домбі трохи зніяковів і, кинувши оком на свого повного люб’язності управителя, просив передати вітання.

- Їй-бо, вам слід придумати щось тепліше, бо інакше старого Джо стрінуть не вельми привітно.

- Тоді передайте моє шанування, майоре.

- Чорт побирай, сер! - вигукнув майор, кумедно трясучи плечима й роздутими щоками.- Треба щось погарячіш!

- То перекажіть, що хочете, майоре,- відповів містер Домбі.

- Наш друг - хитрющий, сер, збіса хитрющий, сер,- удався майор до Турбота.- Як і Бегсток.- Тут майор урвав свій гиготливий смішок, випростався на повен зріст, та, вдаряючи себе в груди, урочисто проголосив: - Домбі! Я заздрю вашим почуттям! Нехай благословить вас бог! - І вийшов.

- Цей джентльмен і справді, мабуть, стає вам у великій пригоді,- сказав Турбот, провівши майора зубами.

- Та немалій,- погодився містер Домбі.

- Ясно, що тут у нього друзі,- сказав Турбот.- І з його слів я бачу, що й ви тут буваєте в товаристві. А знаєте,- усміхнувся він жахливою усмішкою,- я дуже радий, що ви буваєте на людях!

На знак вдячності за цю турботливість, виявлену його помічником, містер Домбі покрутив ланцюжком од годинника й хитнув головою.

- Ви створені для товариства,- вів Турбот далі.- З усіх, кого я знаю, тільки вам із вашою вдачею і становищем дано найбільше підстав, щоб мати успіх у товаристві. Я, знаєте, часто дивувався, що ви ніби цураєтесь людей.

- У мене були підстави, Турботе. Я жив самотою, і був до них байдужий. Але з вас, при вашому вмінні спілкуватися з людьми, ще більше слід дивуватися.

- О, що там я! З такими, як я, це зовсім інша річ,- збіднившись, відповів Турбот.- Я до вас і рівнятися не можу.

Містер Домбі підніс руку до хустки на шиї, встромив туди підборіддя, кахикнув і кілька секунд мовчки дивився на свого вірного слугу і товариша.

- Я матиму приємність, Турботе,- нарешті сказав містер Домбі так, ніби проковтнув щось, трішечки завелике для його горла,- представити вас моїм... тобто майоровим друзям. Надзвичайно симпатичні люди.

- Серед них, припускаю, і дами? - висловив гадку промітний управитель.

- Всі вони... власне, обоє вони - дами,- відповів містер Домбі.

- Тільки двоє? - усміхнувся Турбот.

- Так, тільки двоє. Я буваю тільки в їхньому домі й інших знайомств не завів.

- Сестри, мабуть?

- Мати з дочкою.

Коли містер Домбі опустив погляд і знову почав поправляти хустку, усміхнене обличчя Турбота-управителя миттю і без будь-якої проміжної стадії натяглося й спохмурніло, погляд впився в лице містера Домбі, а посмішка обернулася хижим оскалом. Коли ж містер Домбі підвів очі, воно так само миттю змінилося, набравши попереднього виразу і демонструючи всі наявні зуби та ясна.

- Ви дуже люб’язні,- сказав Турбот.- Я буду щасливий познайомитися з ними. До речі, про дочок. Я бачив міс Домбі.

Містер Домбі раптом почервонів.

- Я насмілився заїхати до неї,- пояснив Турбот,- щоб спитати, чи не буде від неї якого доручення. Не скажу, щоб мені пощастило, бо маю вам перфати тільки її... тільки її щиру любов.

Вовче,- так, це було воістину вовче обличчя в ту мить, і так само, по-вовчому, блиснув язик між ощирених зубів, коли очі його перестрілися з поглядом містера Домбі!

- Є щось нового? - спитав містер Домбі по короткій мовчанці, під час якої Турбот витяг з своєї теки кілька записок й інших паперів.

- Дрібниці,- відповів Турбот.- Загалом справи не такі блискучі, як були звичайно, але це не має суттєвого значення. Ллойд, між