Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

усвідомлював, хто він і що він, на тренуваннях він викладався до сьомого поту, який, мліючи від задоволення, потім змивав під гарячим душем, йому подобалося, що команда спершу почала невпевнено, але потім протягом сезону невпинно прогресувала, більшість поразок потерпівши в першій половині сезону, а в другій половині вигравши майже всі ігри, і завершивши сезон з чудовим показником 8 поразок при 10 перемогах; особливо запам’яталася Фергюсону домашня перемога над школою «Гільярд», коли він набрав лише троє очок, але відзначився в підборах під щитом.

Раз-два-три! Вперед, Бунтівники!

Раз-два-три! Вперед, Бунтівники!

Найприємнішим в усьому цьому було те, що на ігри приходили глядачі, і в невеличкому спортзалі в «Ріверсайді» завжди збирався чималенький натовп, звісно, не тисячі й не сотні, але достатньо для того, щоби гра відчувалася як видовище, де Чакі Шоуолтер гамселив свій барабан, підбадьорюючи свою команду, видовище, на яке інколи заявлялася майже вся родина Фергюсонів повболівати за свого «бійця», при цьому дядько Ден не пропустив жодної домашньої гри, а друге місце посіла його матір, яка пропустила лише одну гру, бо їй по роботі довелося поїхати з міста. Кілька разів приходив містер «Не-спортсмен» Гіл, одного разу – кузен Джим, приїхавши з Бостону на зимові канікули зі свого коледжу, а одного разу на гру проти «Гільярду» прийшла міс Емі Шнайдерман власною персоною, котра бачила карколомні стрибки Фергюсона у спробі не дати м’ячу вийти за межі майданчика, його жорстку гру проти гравців суперника, які після зіткнення з ним часто опинялися на долівці, його вдалу гру під власним щитом, коли він не давав м’ячу вскочити у кошик, а коли гра завершилася, вони сказала йому: «Гарна гра, Арчі. Інколи лячнувата, але цікава».

– Лячнувата? – спитав він. – Що ти хочеш сказати?

– Ну… можливо, занадто різка. Навіть дуже різка. Я й не думала, що баскетбол – це контактний вид спорту.

– Не завжди. Але під щитом треба грати жорстко.

– Так ти у нас тепер – жорсткий хлопець, Арчі?

– А ти що, не пам’ятаєш?

– Про що?

– Ти ж сама мені сказала, щоби я взяв себе в руки і став жорсткішим.

Емі посміхнулася й похитала головою. В цю мить вона здалася Фергюсону такою нестерпно красивою, що йому захотілося обхопити її руками й зацілувати до нестями, та перш ніж він встиг зробити цей дурний та ганебний крок, до нього підійшов дядько Ден і сказав: «Потрясаюча гра, Арчі. Кидок у стрибку – то може було й занадто, але я вважаю, що це була твоя найкраща гра в сезоні».

А потім баскетбольний сезон скінчився, і знову повернулася порожнеча – без Емі, і без жодної іншої подруги. Єдиною дівчиною, яку він бачив більш-менш регулярно, була минулорічна міс Квітень з журналу «Плейбой», примірник якого подарував йому Джим перед від’їздом до коледжу, але Ванда Пауерс зі Спокану, штат Вашингтон, усміхнена двадцятиоднорічна краля з неприродно високими динями-грудьми та лискучим тілом гумової ляльки, вже потроху втрачала свою магічну привабливість.

Знервований та деморалізований, дедалі більше пригнічуваний незмінністю свого незавидного становища у світі, нездійсненністю своїх мрій, марністю безперестанних ментальних подорожей в царину хтивого щастя, де збувалося все, про що він мріяв, Фергюсон вирішив вдатися до останньої спроби залагодити стосунки з Емі й відновити їхній роман, але коли він зателефонував їй п’ять днів потому, як завершився баскетбольний сезон, і запропонував поїхати з ним на суботню вечірку їхньої команди до помешкання Алекса Нордстрома, вона відповіла, що зайнята. Ну, тоді давай зустрінемося в неділю, сказав він. Ні, сказала Емі, в неділю вона також зайнята, а потім Фергюсон дізнався, що вона буде зайнята стільки, скільки це триватиме. Це означало взаємне кохання, яке у неї виникло з одним хлопцем, чиє прізвище вона не захотіла називати. «Он воно як», сказав сам собі Фергюсон. У Емі з’явився кавалер, Емі для нього втрачена – і зелені поля надії перетворилися на багнюку.

Відразу ж після того гнітючого телефонного дзвінка сталося кілька неприємних інцидентів. Інцидент номер один: вперше в своєму житті Фергюсон напився п’яним як чіп, коли він з товаришем по команді Браяном Мічевським проникли до алкогольного бару Нордстромів і поцупили з нього непочату пляшку віскі Cutty Sark, яку вони сховали у внутрішній кишені зимового пальта Фергюсона і віднесли до Браянового помешкання після того, як гулянка завершилася. Принагідно батьки Браяна поїхали з міста на уїк-енд (чим і пояснювався той факт, що корчму вони вирішили влаштувати саме в його квартирі), і добре, що Браян не забув сказати Фергюсону, щоби той зателефонував батькам і попрохав у них дозволу заночувати у друга іще до того, як вони відкоркували пляшку й вицмулили дві третини її вмісту, причім дві третини з тих двох третин пролилися пекучим струмком через горло до шлунку Фергюсона. Там, на жаль, вони надовго не лишилися, бо перед тим Фергюсон вже випив на вечірці пляшку пива та дві склянки вина, тому, не маючи досвіду споживання віскі міцністю 43 градуси, він, перед тим, як відключитися на дивані у вітальні, виблював увесь той коктейль на коштовний персидський килим родини Мічевських.

Інцидент номер два: лише через десять днів після того жалюгідного й майже самовбивчого акту сп’яніння Фергюсон побився з Біллом Натансоном на прізвисько Дебіллі, дебелим товстуном, який знущався над ним іще з першого року його навчання в академії «Ріверсайд». Коли цей кретин в присутності багатьох учнів обізвав його в їдальні «безмозким дятлом», Фергюсон нарешті дав собі волю й обрушив на жирне пузо Натансона та його вугрувату мармизу град ударів, і хоча його й покарали на три дні залишенням після уроків, а Гіл з матір’ю суворо наказали йому «не розпускати руки», він не жалкував, що психнув, і вважав, що задоволення, отримане від лупцювання Натансона, було вартим тої ціни, яку він за нього заплатив.

Інцидент номер три: вдень у вівторок наприкінці березня, менш ніж через місяць після свого дня народження, Фергюсон втік з уроків відразу ж після обідньої перерви і пішов з Вест-Енд-авеню на Бродвей в кіно. То мала бути перша й остання втеча, втеча-виняток, сказав він сам собі, того дня він просто мусив порушити правила, оскільки фільм, який Фергюсон зібрався подивитися, демонструвався лише один день, і його повторний показ в найближчому майбутньому не планувався, а кузен Джим, котрий вже дивився «Дітей райкá» в театрі «Бреттл» в Кембріджі, сказав Фергюсону, що йому слід неодмінно подивитися цей фільм, коли його крутитимуть в Нью-Йорку, інакше він втратить право називатися людиною. Сеанс мав розпочатися о першій, тому Фергюсону