Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Після нашої з тобою першої ночі, — відповідаю, не замислюючись. 

Навіщо викручуватися, щось вигадувати, ускладнювати, якщо ми вирішили поговорити відверто. 

— І мовчав усі ці роки? — друг здивований.                                                                                 

— А що я мав говорити? — хмикаю. — Ти все вирішив тоді. 

— Ти мав сказати! — гарчить і схоплюється з місця.                                                                      

— Що саме? — на тлі його емоцій моє обурення, що спалахнуло, виглядає жалюгідно, але все ж таки воно піднімається зсередини, і я більше не в силах стримуватися. — Щоб ти мене послав? 

— Чому я повинен був…                                                                                                                   

— Та ти серйозно, Доре? — перебиваю. — Ти взагалі себе в дзеркало бачив? Я тоді вранці думав, що ти мене вб'єш, якщо я хоч слово скажу проти твого рішення вдати, що нічого не було!

— Ну, вибач, що я не такий милий, як твій Савін! — цідить крізь зуби. 

Ох, він знову почув не те, що я сказати хотів. 

— Та до чого тут Олег узагалі? — злюся.                                                                                      

— Оле-е-ег, — тягне, кривляючись, Андрій. — Не треба тримати мене за ідіота, Мішустіне, мені добре відомо, що він захоплюється чоловіками, — гарчить і додає: — такими як ти чоловіками. 

— Це якими ж? — гублюся.                                                                                                            

— Красунчиками з айк'ю вище середнього! — випльовує злобно. 

Уся злість за секунду сходить нанівець, а емоції повертають у зовсім інше русло. 

— Вважаєш мене красунчиком? — починаю либитися як придурок. 

В інтелекті своєму я не сумніваюся. І знаю, що Андрій давно оцінив його гідно. Але ось те, що він вважає мене вродливим і говорить про це, викликає чи не дитячий захват. 

— Не ухиляйся від запитання! — підходить до мене впритул, хапає рукою за потилицю. — Що в тебе з ним? 

— Нічого, — дивлюся в очі другові, — ні з ким у мене нічого не було і немає. Крім тебе. 

Андрій робить крок назад і тягне мене за собою. Підкоряюся.

— Отже, я тобі не просто подобаюся? — і дивиться з таким виразом, немов від моєї відповіді залежить його життя.