Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

пов’язана ще й із технічними та науковими здобутками, передовсім в інженерії та фізиці, що сприяють створенню більшої кількості театральних механізмів та пристосувань. Також важливі нові відносини між правителем і поетами, архітекторами та художниками, хореографами, котрі приходять на службу до нього. В облаштуванні святкувань беруть участь великі постаті, згадаймо хоча б Тінторетто, Веронезе та Палладіо, які у 1574 р. беруть участь в оздобленні міста з нагоди приїзду до Венеції Генріха ІІІ, або Леонардо да Вінчі, Боргіні, Вазарі, Торквато Тассо, П’єр Ронсар, з-поміж музик такі постаті, як Джон Дауленд чи Клаудіо Монтеверді. Зростає також кількість витворів, які нагадують нащадкам про різноманітні ювілеї та щедроти правителів, як-от на гравюрах Агостіно Карраччі, Епіфаніо д’Альф’яно та Ораціо Скарабеллі на флорентійських святкуваннях у 1589 р. та в численних виданнях, де подають опис оздоб, розтлумачуючи та пояснюючи кожну їхню подробицю й те, у чому полягав задум організаторів. Придворні вистави та помпезні свята є  настільки важливими, що не втрачають свого блиску навіть коли гроші вичерпуються, навпаки, їх вважають засобом отримати позику. З одного боку, у добу Відродження велич перетворюється на королівську чесноту, а з іншого — свята наділяють просвітньою функцією, завдяки якій величезні суми, витрачені на них, вважають цілком прийнятними.

Необхідні

зусилля

Опір

Контрольоване

управління

Утім, централізація державної влади вступає в суперечність із різноманітними силами, зокрема й стосовно масових святкувань: з одного боку, ідеться про світські заходи для аристократії, представників цехів та цивільної влади, які проводяться, конкуруючи між собою, а з іншого — про релігійні, що мають на меті підкреслити владу своєї групи та заручитись підтримкою еліт і народу. Передовсім саме Церква якнайбільше опирається тому, щоб керівництво святкуваннями брала на себе центральна влада — через глибше проникнення своїх прикметних дат у повсякденне життя вірян чи через неминучий тріумф смерті над дещицею земного життя, який святкують чимраз пишніше, надто коли йдеться про поховання видатних людей.

Власне, Церква, як і двір, віддаляються від народних звичаїв настільки, що відкидають свята, коли, як, приміром, під час карнавалу, закладено здатність руйнувати порядок і які в середньовіччі відзначали навіть у кафедральній капітулі. Отже, королівський престол і церковний вівтар, об’єднавшись, взялися обмежувати втручання аристократії, цехів, іноземних спільнот та добровільну участь окремих осіб у святкуваннях, штовхаючи її під владу академій та братств, які пов’язані з політичною та релігійною владою. Показовим є випадок, наприклад, у Нюрнбергу в Німеччині. Ще в 1469 р. міська влада почала накладати штраф на того, хто носить вбрання навиворіт, закриває обличчя, збирає пожертви на благодійність, запускає петарди, розсипає попіл, розкидає брудний одяг, як годиться за традицією. Крім того, протягом століття у велелюдній юрбі люду в маскарадних масках чимраз частіше помічали членів шляхетних родів, а коли в 1475 р. під час святкових заходів почали гуртом возити воза, для ініціатив окремих учасників свята взагалі лишилось обмаль місця. Згодом те, що у возі возили диявола, як спостерігаємо вже протягом перших десятиліть Чинквеченто, закарбовує момент чіткого розмежування царства земного безладу і царства релігійного порядку. А боротьба, яку розв’язано з тим, що за возом ідуть місцеві купці, котрі торгують шерстю, перевдягнені в турків, аж до захоплення воза наприкінці дійства, чітко демонструє, що, крім відтворення звичної сутички з добре знаним ворогом, напружені стосунки існують між тими, на кого, як зазвичай, покладено організацію свята, і міською владою. Врешті-решт, у 1539 р. міська рада забороняє маскарад після того, як на воза кілька патриціїв посадили в товариство до демонів та божевільних ляльку з личиною Андреаса Озіандера, головного церковника міста: більше маскарадної ходи не проводитимуть. Отже, у ХVІ ст. перехід свят під патронат центральної влади та втрата ними властивостей підривати порядок стають особливостями не лише монархій та князівств, а й решти державних структур, хоч і з певним запізненням через різні обставини. Щодо стилю оформлення свят та переходу від середньовічних форм до цілком властивих добі Відродження, то провідне місце в цьому посідає Флоренція, а території, які тоді були периферійними, як-от Англія та Шотландія, долучаться лише на початку наступного століття. Водночас повсюдно триває розмежування світських і релігійних святкувань, а також відокремлення придворних свят від тих, у яких дозволено брати участь простолюду; поза тим, окреслюються вилучення з громадського життя яскравих народних свят та комерціалізація торжеств, що відбуватимуться на майданах міст, які буде започатковано в сучасну добу.

Moда та меблювання

Марчелла Кампанеллі

Італія, завдяки витонченості її моделей, що експортуються по всій Європі, у сфері одягу починає відігравати провідну роль. Так само вона нав’язує свій стиль у виробництві меблів: попри різноманіття осель, яким характеризуються регіони Європи, смак посилюється спільна тенденція до меблювання та облаштування приватного простору у оселі.

Загальні риси моди

Протягом першої половини століття в моді переважають величність ліній та різноманіття у вбранні, яке обирають відповідно до події. Невдовзі культура, яку насаджувала Церква після Тридентського собору (1545—1563), спрямована впорядкування життя за критеріями суворої моралі, а також іспанський вплив у одязі, починають даватися взнаки. Так моду популярності набувають темні тони, які додають вбранню ще більшої величності.

Аристократія та міська еліта, яким було байдуже до законів, що обмежують споживання, — задля обмеження розкоші та надлишкових витрат — суперничають у розкоші, вільно використовуючи дороге сукно та оздоблюючи коштовним камінням вбрання навіть своїх дітей. Найбільш вишуканий смак втілюється переважно в те, що починають носити рукавички, хустини та панчохи. Останніми користувалися й жінки, й чоловіки, і шили їх «ad aco», себто «з плетивом», які стрімко замінили матерчаті панчохи. Поширюється звичай носити хутро.

Переважаючі