Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 155
Перейти на сторінку:
нас – свобода нас підтримувати. А тим, хто проти нас, усякій контрреволюційній с-сволоті свободи не буде, пане співаче!

І пан співак зрозумів: це не пусті погрози. Справді, вони заборонять йому не лише співати, а коли треба буде, то й дихати.

І це лучиться досить швидко. Якщо він не стане трубадуром їхньої влади, чомусь названої народною, і не буде її оспівувати, як колись – ще не так давно оспівували самодержавство, – криваву й до безміру жорстоку та свавільну.

Він ще трохи повиступає в Москві, правда, вже уникаючи виконувати романс «То, что я должен сказать…», а сам тим часом буде посилено готуватися до… До чого, ще й сам тоді, як слід, не уявляв, тільки відчував: у Москві йому більше не жити. Доти, доки у Москві буде «народна» влада з її ВЧК, там йому місця не буде. Власне, місце йому знайдеться, але – в катівні нової влади, яка буцімто принесла Росії свободу…

І йому розхотілося жити в такій Росії, з такою «свободою»…

Він вже тоді мріяв про свою республіку, поетично-вимріяну, реальну і нереальну, власне, про своє царство, де він буде некоронованим монархом, що її він вже тоді назве загадково-містично: «Бананово-лимонний Сінгапур». Хоча саме танго «Магнолія» буде ним написане пізніше, у 1931 році в еміграції, у Бессарабії – як звалася тоді частина території між річками Дністром, Прутом і пониззям Дунаю, що була окупована боярською Румунією, а з 1940 року частина території буде передана Молдавській РСР, а частина відійде до України…

В бананово-лимонном Сингапуре, в бури,

Когда поет и плачет океан

И гонит в ослепительной лазури

Птиц дальний караван.

В бананово-лимонном Сингапуре, в бури,

Когда у Вас на сердце тишина,

Вы, брови темно-синие нахмурив,

Тоскуете одна…

И, нежно вспоминая

Иное небо мая,

Слова мои, и ласки, и меня,

Вы плачете, Иветта,

Что наша песня спета,

А сердце не согрето без любви огня.

И, сладко замирая от криков попугая,

Как дикая магнолия в цвету,

Вы плачете, Иветта,

Что песня недопета,

Что это

Лето

Где-то

Унеслось в мечту!

В банановом и лунном Сингапуре, в бури,

Когда под ветром ломится банан,

Вы грезите всю ночь на желтой шкуре

Под вопли обезьян.

В бананово-лимонном Сингапуре, в бури,

Запястьями и кольцами звеня,

Магнолия тропической лазури,

Вы любите меня?

Свої останні концерти в Москві він проведе ще у 1917 році, а потім, втікаючи від Жовтня (так-так, від того, що з великої літери), скориставшись таким доречним запрошенням антрепренера Леонідова, подасться на південь, де гастролюватиме два роки: Катеринослав, Одеса, Крим… Останні ж його концерти на території імперії відбудуться в Севастополі – в той час, коли Червона армія підходитиме до Криму.

У Севастополі Олександр Вертинський опиниться у 1919 році, де й замешкав у готелі мадам Кіст, поруч з Графською пристанню.

Як свідчать нині краєзнавці, це був знаменитий у свій час готель. У ньому зупинялися Лев Толстой, Максим Горький, актори Московського Художнього театру на чолі із Станіславським та Немировичем-Данченком, Леся Українка і багато інших видатних діячів російської та української культури. Краєзнавці все ще шкодують, що там немає відповідного музею – «хоча б в одній чи кількох кімнатах, та на будинку нема навіть меморіальної дошки, а в кімнаті, де жив Лев Толстой, – кабінет одного з російських «паркетних королів».

На той час у готелі скупчилося багато зверхників Білого руху, які втікали від наступу червоних і вже нічого не могли зробити «для врятування Росії». Відчуваючи своє безсилля і швидкий кінець, верховоди зранку й до ночі, з ночі й до ранку пили й веселилися напропале, використовуючи золоті деньочки Севастополя. (Згодом Василь Аксьонов скаже, що ця наволоч пропила Росію.) У тому готелі опинився і генерал Слащов, керівник оборони Криму, яких уже тоді – і Криму, і оборони, – у білих не було. Слащов іноді запрошував Вертинського до себе в номер та в ресторан, де безперервно пиячили та проголошували спічі «о великой России», яку, звичайно ж, губили червоні…

Під ранок захмелілий Вертинський виходив з ресторану на Приморський бульвар подихати свіжим повітрям… І теж пожалкувати за «Росією, яка гине»… Його пісня «Жовтий ангел» буде ним написана лише у 1934 році в Парижі, але севастопольці й досі переконані, що вона була створена у них, у Севастополі в 1919–1920 роках і розповідає про їхнє славне місто.

А когда настанет утро,

я бреду бульваром сонным…

І ще одну пісню «Прощальная вечеря» севастопольці сприймають нині, як «севастопольську»:

Сегодня наш последний день

в приморском ресторане…

Нині на місці того ресторану – бетонні тумби…

«Готель Кісті» – чи як його називали у Севастополі – «Кіста», – став останнім притулком знаменитого співака на рідній землі у той час. Звідти він і виїхав у свої багаторічні зарубіжні мандри.

«У той день на рейді стояв пароплав «Великий князь Александр Михайлович», – згадуватиме артист. – Капітан його був моїм знайомим. Пароплав відходив до Константинополя. На ньому відпливав ображений Денікін, генерал Врангель зі своїм почтом. Уночі, зустрівши капітана в готелі, я попрохав його взяти мене з собою. Він згодився. Вранці, повантаживши сякий-такий багаж і захопивши з собою приятеля – актора Бориса Путяту і піаніста, я поїхав із Севастополя».

А до міста увійшли війська Дибенка…

(Інформація для роздумів. Дибенко Павло Юхимович – радянський військовий діяч, командарм 2-го рангу. В компартії з 1912 року. Як голова Центробалту (з квітня 1917-го) разом зі своїми моряками допоміг успішно здійснити Леніну Жовтневий переворот і захопити владу.

Командував радянськими військами при розгромі заколоту Керенського – Краснова у 1917 році. Був наркомом у морських справах Радянської Росії. У 1919-му – командував групою радянських військ Катеринославського та Харківського напрямів, звільнив від Білої армії Крим і утвердив у ньому радянську владу. Деякий час був наркомом у військово-морських справах Кримської Радянської Республіки (була колись і така), потім воював під Царицином, на Північному Кавказі, брав участь у придушенні Кронштадтського заколоту 1921 року. Після закінчення Військової академії (1922) – на відповідальній військовій роботі. Нагороджений за свою вірність комрежиму, який він же і встановлював, трьома орденами Червоного Прапора.

У 1938 році розстріляний сталінським режимом як «ворог народу» – в якості якого й перебуватиме кілька десятиріч…)

Рятуючись від більшовицької навали (на своєму жаскому шляху комісари знищуватимуть не лише царських та інших офіцерів, а й навіть інтелігенцію), Вертинський у листопаді 1920-го залишить батьківщину і попливе до Туреччини. Конкретно до Константинополя на пароплаві

1 ... 121 122 123 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"