Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

ж завглибшки, — міститься та жменька мозку, якою наділений велетень. Отже, у живого кашалота мозок лежить не ближче ніж за двадцять футів від видимої поверхні лоба; він схований за потужними зовнішніми укріпленнями, як внутрішня цитадель у Квебеку за розбудованими довкола неї фортами. Тобто він так захований у тайнику голови, ніби шкатулка з коштовностями, і я знав багатьох китобоїв, які категорично твердили, нібито в кашалота нема іншого мозку, крім отієї видимої подоби його, яку являє собою величезна, на кілька кубічних ярдів, спермацетова комора. Утворюючи химерні складки, протоки та звивини, вона в їхньому розумінні краще сполучається з загальним уявленням про силу кита, і тому вони вважають цю загадкову частину кашалотової голови оселею його розуму.

Отже, нам стало очевидно, що з погляду френології голова цього левіафана, ще живого й цілого, є чистісінькою бутафорією. В ній не можна добачити чи якимсь іншим способом уловити жодних ознак його справжнього мозку. Кит, як і будь-хто могутній, носить перед очима світу фальшиву личину.

Коли звільнити його череп від отого спермацетового вантажу й подивитись на нього ззаду — з того кінця, де він вищий, — вас уразить подібність китового черепа до людського, коли людський череп розглядати під таким самим кутом. Справді, коли малюнок кашалотового черепа ззаду (у відповідно зменшеному масштабі) помістити серед аналогічних зображень людських черепів, ви навряд чи зможете вирізнити його, а помітивши заглибини на одній частині його тім’я, ви сказали б мовою френолога: «Ця людина не має ні самоповаги, ні почуття власної гідності й пошани до будь-чого». І з цих двох негативних оцінок у сукупності з позитивною оцінкою його велетенських розмірів ви найкраще зможете скласти собі якнайправдивіше, хоч і не дуже веселе уявлення про те, що таке взагалі безмежна могутність.

Та коли з відносних розмірів справжнього китового мозку ви виснуєте, що його неможливо вивчити як слід, я підкажу вам дещо інше. Коли ви уважно роздивитеся спинний хребет майже кожної чотириногої тварини, то будете вражені подібністю того хребта до намиста з нанизаних на шворку карликових черепів; кожен хребець має якусь рудиментарну схожість із черепом. Ідея, ніби хребці — то зовсім недорозвинені черепи, виникла в Німеччині. Але я вважаю, що не німці перші помітили дивовижну схожість хребця з черепом. На цю схожість звернув мою увагу один мій приятель-чужоземець, коли оздоблював хребцями забитого його рукою ворога, ніби рельєфом, гострий ніс своєї піроги. Так ось, я гадаю, що френологи даремно не поширили своїх досліджень і за мозочок, на вміст спинномозкового каналу. Бо, по-моему, багато рис характеру людини відбивається в її хребті. Я взагалі волів би досліджувати ваш хребет, а не череп, хоч би хто ви були. Тоненький хребет іще ніколи не ніс на собі шляхетної й сильної душі. Я тішуся своїм хребтом, як міцним і гордим флагштоком того прапора, що його я трохи розгортаю перед усім світом.

Спробуймо ж застосувати цю хребтову парость френології до кашалота. Його черепна порожнина має продовження в першому шийному хребці. Канал того хребця має в перерізі форму трикутника, основою донизу, і ширина каналу становить по тій основі близько десяти дюймів, а висота його — близько восьми. Проходячи крізь дальші хребці, той канал звужується, але ще на чималій довжині лишається досить широким. І, звичайно, цей канал заповнений такою самою дивно волокнистою субстанцією, як і череп, тобто спинним мозком, безпосередньо з’єднаною з головним мозком. І навіть більше: на протязі багатьох футів позаду черепа спинний мозок зберігає той самий обвід, не набагато менший за обвід головного мозку. Чи не було б розумно, взявши до уваги всі ці обставини, виміряти й дослідити з френологічного погляду хребет кашалота? Адже, коли розглядати його в цьому світлі, дивовижна відносна мализна його головного мозку більш ніж компенсується так само дивовижною величиною спинного мозку.

Та я полишу це питання, як і годиться, на розсуд френологів, а сам прийму спинномозкову теорію тільки на той час, поки розглядатиму горб кашалота. Цей царствений горб, коли я не помиляюсь, височить над одним з найбільших хребців і таким чином є ніби його опуклим зовнішнім покривом. Судячи з такого розміщення, я б назвав його органом рішучості й непогамовності кашалота. А що цей велетень справді непогамовний, ви ще матимете нагоду пересвідчитись.

81

«ПЕКВОД» ЗУСТРІЧАЄ «ДІВУ»

Настав призначений долею день, і ми зустріли судно «Юнгфрау» з Бремена під командою капітана Деріка Де-Деера.

Голландці й німці, що колись були найбільшими китоловами світу, тепер геть змізерніли, але час від часу, дуже зрідка, в Тихому океані можна побачити і їхні вимпели.

З якоїсь причини «Юнгфрау», видно, дуже хотіла засвідчити нам свою пошану. Вона повернула на паралельний курс іще далеченько від нас і спустила човен, що зразу помчав до нас через хвилі. Нетерплячий капітан стояв не на кормі човна, як звичайно, а на носі.

— Що це у нього в руці? — вигукнув Старбак, показуючи на якийсь предмет, що ним вимахував німець. — Та не може бути! Маслянка з носиком!

— Та ні, — заперечив Стаб. — Ні, ні, то кавник, містере Старбак; цей німчисько, видно, хоче почастувати нас кавою. Он же, бачите, коло нього стоїть бідон з окропом. О, славний чолов’яга той німчисько!

— Ет, іди ти знаєш куди зі своєю кавою! — вигукнув Фласк. — То справді маслянка й бідон для лою. У них скінчився лій для ламп, і вони пливуть до нас канючити.

Звісно, це може здатися вкрай дивним, що капітан китобійного судна на промисловому терені позичає на іншому судні лій; воно навіть суперечить відомій приказці «Везти до Ньюкасла вугілля», і все ж такі речі справді інколи трапляються. Оце й тепер капітан Дерік Де-Деер, безперечно, держав у руці маслянку для підливання лою в лампи, як оголосив Фласк.

Коли німець піднявся на палубу «Пеквода», Ахав, не глянувши на те, що було у нього в руках, зразу спитав його про Мобі Діка; але німець своєю каліченою мовою дуже скоро витлумачив, що навіть не чув ніколи про Білого Кита, а тоді мерщій перевів ровмову на свою маслянку та бідон, белькочучи щось про те, що він ночами крутиться на своїй койці в непроглядній темряві, бо взятий з Бремена лій вони зужили до останньої краплі, а досі ще не спромоглись уполювати хоч би летючу рибку, щоб поповнити запас. А на закінчення сказав, що його корабель, за китобійським висловом, «чистий», тобто порожній; таким чином, тією чистотою він справді заслужив свою назву «Юнгфрау», тобто «Діва».

Діставши прошене, Дерік