Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

Оскільки здобич з’явилася з завітряного боку, Дерік на чолі ще трьох німецьких вельботів, що хутко рушили слідом за ним, чимало випереджав човни з «Пеквода». Китів було вісім, тобто середніх розмірів табун. Помітивши небезпеку, вони дуже швидко попливли геть один поряд одного, аж тручись боками, ніби коні в запрягу. За ними тяглася широка пінява смуга, наче хтось безперервно розмотував на морі величезний сувій пергаменту.

А посеред тієї збуреної смуги, на багато сажнів позаду інших китів, плив величезний, горбатий старий кашалот-самець. Те, що він плив повільніше і що його вкривали якісь дивні жовтаві струпи, наводило на думку, що він хворий на жовтяницю або ще на якусь хворобу. Навряд чи цей кит належав до табуна, який плив попереду: в такому поважному віці левіафани звичайно бувають нетовариські. Проте він держався в їхньому кільватері, хоча пливти по збуреній воді, напевне, було важче: білий кипінь, чи то бурун, перед його широкою мордою мав такий вигляд, ніби там стикалися дві супротивні течії, фонтан у нього був невисокий, вилітав повільно, натужно, із здушеним хрипом і опадав клаптями; а кита після того ніби стрясали якісь дивні підземні поштовхи, що пробігали по всьому його тілу аж до схованого під водою хвоста, бо позад нього вода аж кипіла бульбашками.

— Хто має трохи опію? — гукнув Стаб. — Я боюся, що в нього животик болить. Господи, подумайте лишень: пів-акра болю в животі! Його, мабуть, обдимає, аж грім у кишках гуркоче, хлопці! Мені ще такого не бувало, щоб на мене з-під корми погані вітри віяли. Та погляньте: чи ви коли бачили, щоб кит отак кривуляв, пливучи? Він, мабуть, стерно загубив!

Як надміру обтяжений корабель, що прямує до берегів Індостану з цілим табуном переполоханих коней на палубі, часом крениться, гойдається й заривається в хвилю носом, отак і цей кит-патріарх колихав своїм старим тулубом, інколи аж вивертаючись незграбно одним боком догори й показуючи причину такого кривуляння: потворну куксу правого бічного плавця. Чи він позбувся того плавця в бою, чи й народився таким — важко було сказати.

— Стривай, дідусику, зараз я зроблю тобі перев’яз на оту поранену лапку! — гукнув жорстокий Фласк, показуючи на гарпунну линву в кадобі перед ним.

— Гляди тільки, щоб він тебе нею не перев’язав! — озвався Старбак. — Наляжмо, а то німець перший його наздожене.

Усі вельботи-суперники, як один, націлились саме на цього кита — не тільки тому, що він був найбільший, а отже й найцінніший, а ще й тому, що до нього було найближче; крім того, решта китів пливли з такою швидкістю, що спочатку відстань до них нітрохи не меншала. Човни з «Пеквода» вже зоставили позаду три німецькі вельботи, спущені на воду пізніше, але Деріків човен ще був на чолі погоні, хоч суперники-чужоземці помалу наздоганяли і його. Вони тільки одного боялися: що Дерік, будучи вже так близько до своєї мети, встигне кинути гарпун, перше ніж вони його наздоженуть і випередять. Сам Дерік, видно, не мав сумніву, що так воно й буде, і час від часу глузливо грозився своєю маслянкою в бік човнів з «Пеквода».

— Ох ти ж собако нечемний та невдячний! крикнув Старбак. — Дражниш мене тією самою жебрацькою карнавкою, що я тобі наповнив менш як п’ять хвилин тому! — А тоді, своїм звичаєм, знову напружено зашепотів: — Ану, наляжте, хорти! Здоженіть його!

— Слухайте-но, хлопці! — кричав Стаб до своєї команди. — Мені моя віра не дозволяє шаленіти, але отого паскудного німчиська я зжер би! Та гребіть же, гребіть, кажу вам! Невже ви попустите, щоб той падлюка зоставив вас позаду? Ви любите хильнути чарчину? То я не чарчину, а ціле барило горілки поставлю тому, котрий найкраще гребтиме! А чого це ні в кого з вас іще жодна жилка не луснула, га? І хто це там кинув якір з нашого човна? Ми ж стоїмо на місці і на дюйм не посуваємось, наче заштиліли! Агей, хлопці, он уже на дні човна трава росте! А на щоглі бруньки розпукуються, їй же богу! Ні, так діло не піде, хлопці! Ви гляньте лишень на отого німчиська! Одне слово, гребтимете ви так, щоб аж іскри сипались, чи ні?

— О! О! Диви, як за ним вода піниться! — репетував Фласк, аж пританцьовуючи. — А горб який! Ну-бо, наляжте, доженіть того бугая! Бач, вивертається, мов колода! Ох, хлопці, хлоп’ята, рвоніть! На вечерю будуть оладки й слимаки! Печені слимаки з млинцями! Ну-бо, ну-бо, рвоніть же! З нього ж буде сотня барил! Не прогавте! Чуєте? Чуєте? Гляньте, он той німчисько… Та гребіть же, заробіть пудинг на вечерю, хлопці! Такий кит! Такий китяра! Чи ви спермацету не любите? То ж три тисячі доларів пливуть, чуєте? Цілий банк! Англійський банк!.. Ну-бо, ну-бо, ну!.. Що це той німчисько робить?!

Ту мить Дерік саме пошпурив своєю маслянкою та бідоном у човни, що наздоганяли його; може, він думав затримати цим суперників, а водночас прискорити рух свого човна, ніби відштовхнувшись від кинутих назад предметів.

— Ах ти ж німецьке корито неотесане! — ревнув Стаб. — Гребіть же, хлопці, як сто тисяч кораблів рудих чортів! Ну-бо, Тештіго, чи ти не можеш розламати свій хребет на двадцять два цурпалки, аби не зганьбити старого Гейхеду? Що ти скажеш?

— Скажу — гребімо, як бісів батько! — гукнув індіанець.

Німцеві глузи розпалили наших людей, і всі три вельботи «Пеквода», пливучи майже борт у борт, почали швидко наздоганяти Деріка. Матроси гребли шалено, але рівно. Всі троє човнових старшин стояли в човнах вільно, гордо, по-рицарському й тільки час від часу підбадьорливо погукували до найближчого весляра:

— Давай, давай! Наляж на своє ясеневе! Втрімо носа німчиськові! Перестрибнімо його!

Та Дерік із самого початку мав таку вирішальну перевагу, що, попри все завзяття наших, вийшов би з цих гонів переможцем, якби його не спіткала справедлива кара в подобі «ляща», якого «спіймав» його середній весляр: гребнувши занадто глибоко, він не встиг вчасно підняти весло з води й трохи не перекинув вельбота. Дерік оскаженіло загорлав на своїх матросів, а Старбак, Стаб і Фласк скористалися цією затримкою і з гучними покриками, відчайдушно рвонувшися вперед, пристроїлись навскоси за німцевою кормою. Ще мить, і всі чотири човни вже опинились у