Читати книгу - "Червоне і чорне"

Це було все, що почув Жюльєн. Але цього було досить, щоб його охопило найпалкіше захоплення. «Ось як, — подумав він, — треба вести справи. Що сказав би цей великий державний муж, якби почув три дні тому отих нестримних балакунів?»

Жюльєн витратив два дні на те, щоб добратись до Страсбурга, де, як йому здавалось, робити було зовсім нічого. Він їхав кружною дорогою і зробив чималий гак. «Якщо цей чортів абат Кастанед мене впізнав, — то він не з таких, щоб загубити мій слід… А з якою насолодою він насміявся б із мене й провалив мою місію!»

Абат Кастанед, начальник конгрегаційної поліції по Щ всьому північному кордону, на щастя, не впізнав його. А страсбурзькі єзуїти, хоч які вони були пильні, й не подумали стежити за Жюльєном, що з орденом на грудях, у синьому сюртуку мав вигляд молодого військового, який дбає виключно про власну персону.

XXIV. СТРАСБУРГ

Сліпа пристрасть! Ти вмієш страждати з усією силою і енергією кохання. Тільки його принадні втіхи, його солодкі радощі тобі чужі. Дивлячись, як вона спить, я не міг сказати собі: вона вся моя, з своєю ангельською красою і з своїми милими слабостями! Вона в моїй владі, така, якою милосердне небо створило її, щоб чарувати чоловіче серце.

«Ода» Шіллера

Змушений провести в Страсбурзі цілий тиждень, Жульєн, намагаючись якось розважитись, роздумував про воєнну славу і відданість батьківщині. Чи був він і досі закоханий? Він і сам не знав, він тільки почував, що в його змученій душі панує одна Матильда, як необмежена володарка його щастя і уяви. Йому треба було напружувати всі свої душевні сили, щоб не вдаватися в розпач. Думати про щось, не зв'язане з Матильдою, він просто не міг. Честолюбство, навіть дрібні втіхи марнославства відтягали колись його думки від почуттів до пані де Реналь. Матильда поглинула все, він бачив тільки її у своїх мріях про майбутнє.

І це майбутнє, з якого боку б не глянути на нього, уявлялось Жюльєнові безвідрадним. Це дивне створіння, яке ми бачили у Вер'єрі таким самовпевненим, погордливим, тепер вдалося до іншої крайності — його скромність доходила до безглуздя.

Ще три дні тому він з насолодою вбив би абата Кастанеда, а в Страсбурзі, якби з ним почала суперечку дитина, він визнав би, що рацію мав вона, а не він. Перебираючи в пам'яті всіх своїх суперників і ворогів, які зустрічались в його житті, він тепер приходив до висновку, що винні були не вони, а тільки він, Жюльєн.

Причиною цього було те, що його невблаганним ворогом стала тепер його могутня уява, яка раніше малювала йому в майбутньому такі блискучі успіхи.

Цілковита самотність, на яку приречений мандрівник у чужому місті, ще збільшувала владу цієї похмурої уяви. Яким скарбом був би для нього друг! «Та чи є в світі, — думав Жульєн, — хоч одне серце, яке билося б для мене? І навіть, якби я мав друга, чи не змушувала б мене честь вічно мовчати?»

Сповнений смутку, роз'їжджав він верхи по околицях Келя, містечка на березі Рейну, увічненого Дезе і Гувідном Сен-Сіром. Німецький селянин показував йому струмочки, стежки, острівці на Рейні, прославлені мужністю цих великих полководців. Жюльєн держав лівою рукою повід, а в правій розгорнуту чудову карту, яка прикрашає собою «Мемуари маршала Сен-Сіра». Раптом веселий вигук примусив його підвести голову.

То був князь Коразов, його лондонський приятель, що кілька місяців тому навчив його перших правил елегантного поводження. Вірний цьому високому мистецтву, Коразов, що приїхав у Страсбург вчора, а в Кель тільки годину тому і що за все своє життя не прочитав і рядка про облогу тисяча сімсот дев'яносто шостого року, взявся давати Жюльєнові пояснення. Німецький селянин дивився на нього спантеличений, бо досить розумів французьку мову, щоб помітити страшенні дурниці, які говорив князь. А Жюльєн був за тридев'ять земель від того, що думав селянин: він здивовано придивлявся до цього гарного молодого чоловіка, милуючись його красивою посадкою на коні.

«Яка щаслива вдача! — думав він. — Як прекрасно сидять на ньому штани, як елегантно підстрижене його волосся! Ах, якби я був такий, може, вона не відчула б до мене огиди після трьох днів кохання».

Коли нарешті князь покінчив з облогою Келя, він сказав Жюльєнові:

— Ви маєте вигляд справжнього ченця трапіста, ви, здається, перестарались у дотриманні серйозності, як я вам радив колись у Лондоні. Сумний вигляд не відповідає хорошому тону: треба мати нудьгуючий вигляд. Якщо ви сумні, значить, вам чогось бракує, щось вам не вдалося, і ви цим показуєте себе в невигідному світлі. Навпаки, коли ви нудьгуєте, в невигідному становищі опиняється той, хто марно намагався вам сподобатись. Зрозумійте ж, мій дорогий, якої серйозної, значної помилки ви припустились!

Жюльєн кинув екю селянинові, що слухав їх, роззявивши рот.

— Чудово, — сказав князь, — жест граціозний, сповнений благородної зневаги! Прекрасно!

І він пустив свого коня галопом; Жюльєн поскакав услід за ним, наївно захоплений.

«Ах, якби я був такий, вона не віддала б перевагу цьому Круазнуа наді мною!» Чим більше його розум повставав проти смішних рис князя, тим сильніше він зневажав себе за те, що захоплюється ними, і сумував, що не може бути таким самим. Почуття огиди до самого себе дійшло в нього до останньої межі.

Князь побачив, що Жюльєн справді глибоко засмучений.

— Е, любий мій, — сказав він йому по дорозі в Страсбург, — що це з вами? Ви програли всі свої гроші чи закохались у якусь актрису?

Росіяни копіюють французькі звичаї, але завжди з запізненням років на п'ятдесят. Тепер вони наслідують вік Людовіка XV.

Від цих жартів з приводу кохання сльози зросили очі Жюльєна. «А чому б мені не порадитися з цим милим юнаком?» — подумав він раптом.

— Ох, друже мій, ви вгадали, — сказав він князеві, — я справді зараз дуже закоханий, гірше навіть — нещасливо. Одна чарівна жінка з сусіднього містечка кохала мене палко три дні, а потім покинула, і ця зрада вбиває мене.

Він змалював князеві вчинки й характер Матильди, змінивши її ім'я.

— Можете не продовжувати, — сказав Коразов. — Щоб ви довіряли своєму лікареві, я закінчу ваше оповідання. Чоловік цієї молодої дами дуже багата людина або, можливо, вона сама належить до вищої місцевої аристократії. Їй; очевидно, є чим пишатись.

Жюльєн мовчки кивнув головою; в