Читати книгу - "Стів Джобс"

та дирекція шукали людину, яка би могла викоііувати обов’язки президента компанії на постійній основі. Спливали різні імена: Джордж Фішер з Kodak, Сем Палмізано з IBM, Ед Зандер з Sun Microsystems. Однак біпьшість із кандидатів, зі зрозумідих причин, неохоче розглядали варіант бути президентом Apple, якщо Джобс і надалі би входив до ради директорів. San Francisco С/гго«/с/е повідомила, що Зандер відмовився від пропозиції, бо «не хотів, щоби Стів увесь час заглядав йому через плече та критиісував кожне прийняте ним рішення». На якомусь етапі Джобс та Елісон вирішили пожартувати з нічого не підозрюючого комп’ютерного консультанта, який також боровся за ту посаду. Вони надіслали йому електронного листа, написавши, що його обрано. У підсумку то викликало спершу здивування.

а потім і ганьбу на голови організаторів витівки, коли та історія потрапила в пресу.

Вже у грудні стало ясно, що Джобсовий тимчасовий статус іСЕО може затягнутися на невизначений час. І, оскільки Джобс і надалі непогано керував компанією, дирекція тихенько перестала щука-ти когось інщого.

— Я повернувся в Apple й намагався знайти когось на посаду президента, — згадує Стів Джобс. — Чотири місяці часу й залучення кадрових агенцій не допомогли. Нам так і не вдалося знайти достойну людину. Ось чому у підсумку я мусив залишитися. Apple була не у формі, шоби привабити когось дійсно гідного.

Джобс зіткнувся з проблемою, що керувати двома компаніями дуже важко. Згадуючи той час, він каже, що його проблеми зі здоров’ям почалися саме тоді:

Було важко, страшенно важко. То був найважчий період в моєму житті. Ми тільки створили сім’ю. У мене був Ріхаг. Я йшов на роботу

о сьомій ранку й повертався о дев’ятій вечора, коли діти вже спали.

Я вже просто не міг говорити, дійсно не міг, настільки був виснажений. Навіть із Лорін не розмовляв. Мене вистачало лишень подивитися ще півгодинки телевізор. Я майже вбив себе таким перевантаженням. У мене з’явилися камені у нирках. Тож я ще й змушений був, окрім роботи, заїжджати у лікарню, щоби отримати в задницю ін’єкцію демеролу, що полегшувало біль.

Попри такий напружений графік, що більше Джобс занурювався в Apple, то більше він розумів, що не зможе лишити компанію. Коли у жовтні 1997 року на комп’ютерній виставці Майкла Дела запитали, що б він робив, якби опинився на місці Стіва Джобса, який тоді взявся керувати Apple, той відповів:

- Я би прикрив ту контору і віддав гроші акціонерам.

Джобс відповів Делу гарячим електронним листом: «Президентський статус передбачає відповідний рівень. Ви, схоже, його ще не досягли».

Стіву Джобсу подобалося збирати ворогів, це допомагало згуртовувати свою команду. Так було з IBM і Microsoft, і з такою само метою він вирішив використати й Dell. Якось Джобс зібрав разом своїх управлінців, щоби створити оптимальну систему виробництва та розповсюдження. Щоби допомогти собі у налаштуванні колективу, Джобс спеціально для тієї зустрічі роздрукував і повісив чимале фото Майкла Дела, на якому головний об’єкт сприймався наче крізь приціл.

— Ти нарвався. Тепер стережися, — налаштовував Джобс своїх колег на боротьбу з конкурентом.

Бажання створити потужну та довговічну компанію завжди додавало Джобсу енергії. У дванадцять років, коли влітку підробляв у Hewlett-Packard, він навчився, що правильно керована компанія може впровадити набагато більше інновацій, аніж одна людина, хай і дуже талановита.

— Я відкрив для себе, що інколи найкращою інновацією є власне сама компанія, той спосіб, яким вона управляється, — згадує Стівен Джобс. - Сама наука розбудови компанії є захоплива. Коли мені трапилася нагода повернутися до Apple, я усвідомив, що без компанії буду нічого не вартий. Ось чому я вирішив лишитися та відбудувати її.

Смерть клонам!

Чи не варто було Apple більш активно надавати дозвіл використовувати свої операційні системи іншим виробникам комп’ютерів, так, як це робїіли у Microsoft із Windows! Це завжди було одним із найбільш суперечливих питань щодо Apple. Возняк від самого початку виступав саме за такий підхід.

— У нас була найкраща операційна система, - казав він, - але, щоби її отримати, покупцям треба було купувати й нашу машину за подвійною ціною. Це було помилкою. Нам потрібно було вирахувати вартість операційної системи і продавати її окремо.

Алан Кей, зірка «Ксерокс PARC», який прийшов у 1984 році в Apple як радник, також боровся за надання дозволу продавати програмне забезпечення Macintosh, зокрема операційну систему:

— Програмісти завжди мультиплатформні, бо ж хочеться працювати зі всім. Була велика битва з цього приводу, то була, ймовірно, найбільша битва, яку я програв ув Apple.

Білл Ґейтс, який більшість своїх статків заробив з того, що продавав операційні системи Microsoft, підштовхував Apple робити те саме у 1985-му, тоді як Джобса усунули. Ґейтс вірив, що навіть якщо Apple відбере у Microsoftжеякш. клієнтів своєю операційною системою, то його компанія все одно зможе непогано заробляти, створюючи версії своїх додаткових програм, скажімо Word чи Excel, для користувачів Macintosh і його клонів.

— Я всіляко намагався переконати їх, щоби вони дали дозвіл на використання своїх програм, — пригадує Ґейтс.

Він надіслав Скаллі офіційне звернення, в якому пояснював свою позицію. «Комп’ютерна промисловість досягла такого рівня.

що Apple уже не зможе створити новий стандарт зі своїх технологій, без підтримки інших виробників персональних комп’ютерів, -йшлося у тому листі. — Задля розвитку сумісності програмного забезпечення Macintosh Apple має дати дозвін на його використання трьом чи п’яти найпотужнішим виробникам комп’ютерів». Ґейтс не отримав відповіді, тож надіслав ще одного листа, в якому дав перелік компаній, які могли би зацікавитися використанням програм Macintosh. Те звернення закінчувалося такими словами: «Я в будь-якому випадку хочу допомогти з ліцензуванням. Будь ласка, зателефонуйте мені».

Apple опиралася видачі ліцензій на операційну систему Macintosh до 1994 року, коли президент Майкл Спіндлер дозволив двом невеликим компаніям — Power Campus та Radius — робити Macintosh-клони. Коли ҐЬі Амеліо перебрав керівництво на себе у 1996 році, до того списку він також додав компанію Motorola. Та стратегія виявилася неоднозначною. Apple отримувала 80 доларів за кожен комп’ютер, проданий з їхньою операційною системою, але замість розширення ринку клони з’їли той ринок, який раніше належав тільки Apple. їхні висококласні комп’ютери, кожен з яких приносив прибуток у 500 доларів, тепер купували менше.

Однак Джобсів спротив цьому підходу мав не лише економічне підґрунтя. В нього була просто внутрішня відраза до цієї ідеї. Один