Читати книгу - "Інґа"

від листів до Інґи, не повнилися прихованими думками чи емоціями; переважно це були короткі любовні послання («Ти чудова, і я за тобою сумую») чи поквапно нашкрябані сподівання зустрітися знову. Крім того, важливо, що ці послання означали для фон Пост. Про свої стосунки із Джеком Інґа не говорила нікому, крім рідних, і зберігала його листи до своєї смерті; вони були надто особистими. Натомість фон Пост у 1997 році видала книжку, в якій на 150 сторінках розтягнула те, що по суті тривало лише один тиждень. А в 2010 році, за рік до своєї смерті, вона на аукціоні продала листи від Джека за 115 тисяч доларів{950}.

Проте існує одна ключова схожість — причина, з якої Джек розривав стосунки. Фон Пост Джек повідав, що справді хотів розлучитися з Джекі і одружитися з нею, але його батько заборонив це. Потім він написав фон Пост, що Джекі вагітна і що він сподівається, це покращить їхній шлюб. Джек і фон Пост припинили листуватися. У 1956 році вона вийшла заміж за шведа, а Джек лишився одруженим із Джекі.

Багато років шлюб Джека з Джекі не був щасливим. Як слушно зауважив біограф Джеффрі Перрет: «Роман Джека і Джекі був про них, а не між ними»{951}. Якби Кеннеді програв вибори в Сенат у 1952 році Генрі Кеботу Лоджу, то, на думку друзів, ніколи б не одружився, але він виграв і за розкладом рухався до свого президентства у 1960 році.

Джек розумів: одна справа бути холостяком-конгресменом, і зовсім інша — президентом. Для цього він мав одружитися. Кілька вдівців були президентами (останній з них — Вудро Вільсон), але єдиним холостяком у Білому домі був Джеймс Б’юкенен, якого весь його термін на цій посаді закидали натяками про його нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Джозеф Кеннеді пояснив синові, що дружина і діти тепер — «політична необхідність»{952}.

Джеків поспіх стати президентом (він посів цей пост у 43 і дотепер лишається наймолодшим обраним головою держави) спонукали його давнє переконання, що через численні хвороби, він довго не проживе. Лікарі підтвердили його передчуття, коли у 1947 році Джек серйозно захворів під час подорожі до Ірландії. Британські фахівці діагностували в нього хворобу Аддісона — рідкісний розлад, який заважає наднирковим залозам виробляти гормони, і через це шкодить всій імунній системі. До 1930-х років люди, які страждали від хвороби Аддісона, в дев’яноста відсотках випадків помирали, але, на щастя для Джека, у 1947 році вже існував штучний замінник гормонів, який прописали йому лікарі, зазначивши, що це продовжить його життя ще на десять років.

Біограф Майкл О’Брайєн писав: «Майже стовідсоткова перспектива померти до 1957 року, певно, переслідувала Кеннеді»{953}. Ці передчуття близької смерті погіршила звістка про загибель його улюбленої сестри Кік у авіакатастрофі у Франції 13 травня 1948 року. Вона померла разом зі своїм скандальним новим нареченим — графом Фіцуїльямом, який все ще розлучався з першою дружиною. Кік так і лишилась єдиною з Кеннеді — достатньо незалежною, щоб кинути виклик звичаям своїх батьків.

Інґа, яка так цінувала дружбу з Кік, напевно, надіслала свої співчуття Джеку і родині Кеннеді, але немає підтверджень, що вони були їй за це вдячні. Джек був надто розбитий горем. Він не поїхав на похорон сестри в Англії, натомість взяв участь у невеличкій поминальній церемонії з родиною і кількома друзями у селищі Гайанніс Порт{954}.

Джек зустрів Джекі, коли вона все ще була студенткою коледжу Вассар, за рік до смерті Кік. Він залицявся до неї тоді, і знову — через чотири роки — під час вечірки у Вашинґтоні, організованої другом журналістом Чарлзом Бартлеттом. Але Джекі обидва рази дала відсіч наступу Джека, і він уже не турбував її. Тим часом вона керувала власним життя, яке має кілька дивних збігів з історією Інґи.

Завдяки допомозі друга сім’ї Артура Крока, який все ще був «постачальником талантів редакції» Washington Times-Herald, Джекі найняли на таку саму посаду, що була і в Інґи, але вона отримувала на два з половиною долари більше на тиждень. У газеті Джекі виконувала обов’язки «фотокореспондента», фотографуючи і пишучи нариси про найцікавіших людей столиці. Одним із них, як і для Інґи, став Джек.

У Джекі був той самий наставник, що й в Інґи: Джон Уайт, кавалер Кік і «прикриття» Джека та Інґи, коли та разом із Кік працювала в Times-Herald. Однак стосунки Джекі з вже 40-річним Уайтом були суто платонічними. Тепер він працював у Держдепартаменті, але сумував за щасливими днями, проведеними серед вродливих репортерок Times-Herald. Він узяв Джекі під своє крило, навчаючи, як потрібно писати, і вселяючи в неї дедалі більше впевненості.

Коли на початку 1952 року Джек і Джекі знову зустрілися, то вже подивились одне на одного по-іншому, цього разу через призму холодного розрахунку. Плануючи виграти перегони до Сенату, Джек потребував дружини, яка б підтримала його президентські прагнення. Джекі підходила за всіма параметрами: вона була красивою, освіченою, витонченою, небідною і необтяженою попередніми шлюбами чи скандалами. Ще одна риса в Джекі сподобалася Кеннеді: від відчув, що вона з розумінням ставитиметься до його невірності{955}.

Батько Джекі — Джон Верну «Блек Джек» Був’є III — був енергійним брокером з Уолл-стрит і донжуаном, але вона все одно його обожнювала. Як і Кік, Джекі вважала, що всі чоловіки схожі на своїх батьків. «Не думаю, що знайдеться бодай один чоловік, вірний своїй дружині», — якось сказала Джекі{956}. Джек знав, що вона пережила «велику катастрофу батька»{957}.

Був’є привчив доньку до розкішного життя, але Блек Джек ледь не збанкрутував після обвалу акцій