Читати книгу - "Смерть у Києві"

Тим часом Гора слала своєму князеві гінців, слала їх одного за одним, і вісті везли вони не так лихі, як загадково-тривожні.

Є люди, що володіють нестерпною властивістю все зауважувати, все помічати. Такі не можуть жити спокійно самі, псують життя й іншим. Для них життя розполовинене на час помічати й час доносити про помічене. Вони завжди невідомі, безіменні, мовби навіть безтілесні, але всюдисущі, щоправда, їх немає при народженнях і вмираннях, бо вони несвідомо сахаються цих кінечних подій, зате вони наповнюють собою той проміжок, який, власне, й зветься життям, по можливості перетворюючи його на муку.

Ось такими було помічено, що до князя Ростислава на Красний двір потай приїздили посланці від торків і чорних клобуків. Помічено, але не доведено, бо й торки, й чорні клобуки занадто вправні вершники, щоб їх хтось міг наздогнати, перепинити, влаштувати на них засідку; вони вміли знайти шлях у найчорнішій темряві, для них не було відстаней, вони вичували на неймовірній відстані кожний ворожий подих і вмить відвертали коней; прийшлі з далеких пустинь, вони навчені були цінувати й шанувати кожну людську душу, зустрінуту серед пустельного безмежжя, але зналися водночас і на людських підступах, отож вловити їх годі було й думати. Але до Ростислава приїздив і посланець від берендеїв, берендеї ж, як відомо, відзначаються добродушністю, яка сповнює тіло чоловікові лінощами. Отож, повертаючись од князя, берендей вибрав собі не ніч, а день, бо вночі добрі люди сплять, а не тиняються туди та сюди. День же, на щастя, видався сонячний, здається, то був перший по-справжньому сонячний і теплий весняний день; не скористатися з такої нагоди був би гріх і глум, ось тому берендей десь приліг на сонечку, заснув солодко й безтурботно, і, поки він спав, з-за пазухи в нього вислизнула грамота, дана берендеям князем Ростиславом; а що неподалік виявилися, як воно й належалося, пильні очі, то сонного берендея і грамоту коло нього було помічено; грамоту чи то прочитано, чи то просто викрадено непрочитаною і привезено туди, де б її мали прочитати. Князівська Гора стривожилася, жовтоокі Миколи прибігли до боярина Войтишича, молодого князя Володимира намовляти, не ждучи повернення Ізяславового, закувати Ростислава в залізо, а суздальців побити; або ж спершу побити суздальців, а вже тоді закувати Ростислава і всіх тих, хто і що… Знову помчав гонець за ліси, беручись до Смоленська, а другий до Новгорода, а третій через вятичів…

Тим часом люди, зіпсовані нестерпною спостережливістю, не надавши значення лихові, яке творила дика дочасна повідь на Подолі, звернули увагу князя Володимира і його тисяцьких та тіунів на річ, здавалося б, малопомітну і, ясно ж, без значення, коли зважити на те, що діялося коло підніжжя князівської Гори.

Що ж було помічено? На дніпровському острові навпроти Красного двору в одну ніч несподівано й загадково виросла новісінька баня. Острів той виходив з води лише влітку, а повесні буйні води заливали його щоразу, наносячи перемитих пісків, і тільки високі верби значили своїм зеленим верховіттям місце того середдніпровського суходолу. Цього разу розшаліла вода, йдучи поверх нескреслої ще криги, так само затопила острів, полишивши тільки вузький піщаний гребінець; і ось на тому гребінці таємничі й загрозливі люди, якимсь чином перебравшись через розклекотану холодну воду, перенізши туди потрібне дерево, за одну ніч прихитрилися поставити баню і до ранку зникнути звідти, бо найспостережливішим не вдалося помітити будь-якого живого сліду на острові.

Баня переповнила чашу стривоженості серед київського боярства. Тепер уже йшлося не про непідкріплені зазіхання Ростиславові на київський стіл — війнуло духом самого Долгорукого, поповзло по Києву оте страшне для багатьох можних слово, що з такою силою пролунало взимку на подвір'ї Десятинної церкви: „Долгорукий!“ Київ зашелестів, зашепотів, завирував: „Долгорукий, Долгорукий, Долгорукий!“ Чотири Миколи, на смерть перелякані, вночі прискочили до Войтишича, сколотили йому цілий двір, витягай воєводу з пуховиків, блимали жовтооко, вимагали поради, дії, відсічі. Бо ж поставлено баню, а відомо, для кого ставлять бані в неприступних місцях. Сьогодні баня, а взавтра зродиться тут і Долгорукий зі своїми полками, а тим часом князь Ізяслав десь брьохається на Волзі, а брат його Володимир занадто юний ще і довірливий, а Ростислав он коло брам Київських з суздальськими забіяками.

Войтишич, кленучи все на світі, охкаючи й постогнуючи, послав за своїм родичем, себто ігуменом Ананією, покликав до себе й Петрила; в Ананії хотів зачерпнути досвіду в таких хитрих речах, як оце відбувалися, на Петрила ж нагримав разом з чотирма Миколами, бо восьминник мав би шануватися й пильнувати належно, а не допускати, щоб у Києві таке витворялося. Бо хіба ж то не Петрилові щотижня дається за службу сім відер солоду пивного, цілий баран або половина кабана, по дві курки на день, хліба, круп і сиру — вдосталь, четверо коней обслуговують його, і корму їм дається стільки, скільки з'їдять, окрім того, щотижня йде йому п'ятнадцять кун від усіх тих вир, які збирає для князя, не лічачи того, що зуміє зідрати для власної користі, а в тому перепон ніхто йому чинити не може та й не владен. То чи ж не повинен чоловік шануватися на такому місці і пам'ятати вдень і вночі про тих, хто поставив його туди й тримає там?

— Забув? Забув? — сікалися Миколи до Петрила, аж він одвертався від них і відчмихувався, як кіт од диму.

— Низ весь потопає, — спробував виправдатися восьминник, — днюю там і ночую з людьми. Тоне збіжжя, тонуть віри князівські, а хто ж їх порятує, коли не я?

— Що втонуло, вже не вирине, будь воно все прокляте, — сказав Войтишич. — А острів ти проґавив. Спалити треба ту баню, бо в ній дух Долгорукого, а дух той, як каже он ігумен Ананія, нечистий і гріховний.

— Ну! — зраділо вигукнув Петрило. — Та це ми враз!

Баня горіла ще того дня, і мало не цілий Київ дивився на той вогонь палахкотючий посеред розгніваного Дніпра; горіло неначе й без диму, але по Києву стелилося якимсь гострим, мовби димовим духом; і з того духу знову зроджувалося страшне слово „Долгорукий“, і настирливо-докучливе відчуття грізної значливості всіх таємничих подій останнього часу не зникало, а ще посилювалося.

До того ж за кілька днів на острові, на місці згарища, з'явилася нова баня! Петрила покликано тепер уже