Читати книгу - "Слово після страти"

Кажуть, людина звикає до всього. В центральному Освенцімі я пробув двадцять п’ять днів, знайшов тут вірних друзів, уже не голодував, а проте звикнути до табору не міг. Я залишав його з легким серцем.

Коли наша колона вже була готова до від’їзду, дали відбій блокшпери. З блоків висипали напівмерці, між блоками забігали лойфери. Он капо погнав групу в’язнів з носилками прибирати сміття, а он біля вигрібної ями порпаються кілька «мусульманів» в надії знайти щось їстівне. Життя табору поступово входило у свій звичайний ритм. Як і раніше, працював крематорій. Із труби валував густий чорний дим, а в повітрі стояв нудотний сморід.

За двадцять п’ять днів тут нічого не змінилося. Усе було таким же, як і в день, коли мене привезли сюди: несамовита спека, сморід, подих смерті. Як і тоді, над табором кружляли чорні сніжинки — то з труби крематорію летіла пухнаста жирна сажа, вкриваючи все довкола чорним саваном смерті.

Ніщо не змінилося. Змінився тільки я. Освенцім вим’яв із мене сирицю, завдяки друзям-підпільникам я став морально і фізично загартованим гефтлінгом, готовим до будь-яких випробувань. Я пройшов велику школу боротьби і страждань і став зовсім іншим.

Колона машин вийшла на шосе, по якому двадцять п’ять днів тому нас привезли в Освенцім. Тоді мене вразили тисячі людей у смугастих арештантських робах. Вони стояли по коліна в болоті і в шаленому темпі копали водостічні канави. І сьогодні я побачив обабіч дороги тисячі людей у смугастих робах. Тільки вони вже не стояли, а сиділи на колінах. В руках у них були важкі сталеві молотки. В’язні піднімали й опускали їх на каміння, яке вони розбивали на щебінь. З-під тисяч молотків летіли іскри. Мені здалося, що то були іскри великої ненависті. «Рано чи пізно,— подумав я,— ті іскри спопелять кривавий фашизм...»

1950-1970 рр.

Швидше, швидше, кляті свині!

Кроком руш!

Заводська охорона.

Вставайте кляті свинні!

Взуття на дерев'яній підошві.

Кляте гайно!

Грім і блискавка!

Швидше, швидше, кляте лайно!

Вперед!

«Все для війни, все для перемоги!» — нацистське гасло під час війни.

П'ятдесят, досить!

Маленький росіянин.

Боже мій!

Давай, давай, ворушися, швидше!

Підполковник військ СС

Генерал-майор військ СС

Виходь.

Так точно.

В'язень

Кодова назва Освенціму.

Табірні поліцаї; призначалися з числа запеклих кримінальних злочинців.

Полковник есесівських військ.

В’язні, які звичайно обслуговували есесівців і були в привілейованому становищі.

Золото.

Все в порядку!

Повернення небажане.

Золоті кубики у військах СС носили тільки офіцери.

Геть! Усі геть! Швидко! Швидко!

«Якщо хочеш миру, готуйся до війни».