Читати книгу - "Пробуджені фурії"

— Отож, — легко почала вона. — Я Сто Делія. Це Кійоші Тан. Почнемо?

Встановлення.

У теперішньому суспільстві це такий само звичний ритуал, як вечірки для засвідчення батьківства з приводу народження дитини або повторні шлюби, які цементують старі відносини пар, які щойно змінили чохли. Почасти стилізована церемонія, почасти сентиментальний сеанс на тему «а пам’ятаєте той випадок, коли…». Встановлення різниться за формою і порядком від планети до планети й від культури до культури. Але на всіх планетах, де я бував, він існує як глибоко шанований засадничий аспект соціальних відносин. За винятком дорогих високотехнологічних психографічних процедур, це наш єдиний спосіб довести родині й друзям, що, незалежно від того, яке тіло ми носимо, ми ті, ким себе називаємо. Встановлення — це основна соціальна функція, що визначає особистість сучасного віку, така ж важлива для нас, як примітивні функції на зразок підпису чи баз даних відбитків пальців були важливі для наших пращурів у минулому тисячолітті.

І це якщо йдеться про звичайного громадянина.

А для напівміфічних героїчних постатей, що — можливо — повернулися з мертвих, процедура стократ важливіша. Сосекі Кої помітно тремтів, коли сідав на своє місце. Обоє його колег носили молодші чохли, і по них це було видно менше, але якщо придивитися посланськими очима, то в невпевнених, надміру ретельних рухах, в надто швидкому на вибух сміхові, у випадковому дрожі голосу, що проявлявся в пересохлому горлі, виднілася та сама напруга. Цим чоловікам і жінці, які колись належали до найстрашнішої антизаколотницької сили в історії планети, раптом був дарований проблиск надії з попелу їхнього минулого.

Вони звернули погляди на жінку, яка стверджувала, що зветься Надею Макітою, і в їхніх очах чітко читалося все, що було їм дороге.

— Для мене честь, — почав Кої, а тоді зупинився прочистити горло. — Для мене честь говорити це…

Жінка, що сиділа через стіл від нього у чохлі Сильви Ошіми, спокійно дивилася на нього. Вона відповіла на одне з його непрямих питань різко ствердно, інше проігнорувала. Вступили двоє інших членів Бригад, і вона трохи поверталася на стільці у бік кожного з них, щоразу супроводжуючи це прадавнім жестом включення в розмову. Коли початковий раунд приємностей вичерпався і Встановлення набрало обертів, я відчув, що сам відступаю до статусу глядача. Розмова потекла жвавіше, швидко перескочивши від подій кількох минулих днів до довгої і серйозної ретроспективи, а тоді перелилася в балачку про Виселення і роки, що йому передували. Мова змінювалася так само швидко, від сучасної аманглійської до незвичного старовинного японського діалекту з короткочасними вливаннями стрип’япської. Я зиркнув на Бразила і знизав плечима, коли предмет розмови й синтаксис раптом почали віддалятися від нас.

Так тривало кілька годин. Працьовиті двигуни містоплоту часом гриміли стінами навколо нас. «Картина плавучого світу» перла своєю дорогою. Ми сиділи й слухали.

— …тоді задумаєшся. Впадеш із такого карнизу — і ти просто сміття, розкидане по >>хвилях відпливу?<<. Ані техніки безпеки, ані страховки на перечохлення, ані навіть пільг для родини загиблого. Така >>лють?<<, що розпалює кістки й…

— …пам’ятаєш, коли ти це вперше усвідомила?

— …одна зі статей батька про колоніальну теорію…

— …грали в >>?????<< на вулицях Данчі. Ми всі в нього грали. Пам’ятаю, як одного разу >>патрульна поліція?<< намагалася…

— …реакції?

— Родина буває такою — тобто принаймні моя родина завжди >>?????алася<< як слизьконога >>чума?<<…

— …навіть коли була малою, так?

— Я написала її, ледве вибравшись із підлітків. Повірити не можу, що її надрукували. Повірити не можу, що були люди, які >>платили чималі гроші/серйозно присвятили себе?<< такій великій >>?????<<.

— Але…

— Невже? — знизала плечима. — Воно так не здавалося, коли я >>озирнулася на/переосмислила?<< усю концепцію >>крові на моїх руках?<< при >>?????<<

Час від часу Бразил або я підводилися заварити на кухні свіжого чаю. Ветерани Чорних бригад заледве помічали це. Вони чіплялися за слова одне одного й зникли в потоці подробиць із минулого, які раптом знову стали справжніми й сиділи з ними за одним столом.

— …пам’ятаєш, чиє то було рішення?

— Ясно, що ні — у вас, народ, не було >>командної ієрархії/поваги?<<, вартої драного…

Раптовий вибуховий сміх за столом. Але все одно було видно, як на очах блищать сльози.

— …і ставало вже надто холодно для непомітної операції. Нас би побачили в інфрачервоному…

— Так, тоді ми майже…

— …Міллспорт…

— …краще збрехати їм, що наші шанси були непогані? Навряд чи.

— Але довелося здолати ще сто довбаних кілометрів, перш ніж…

— … і припаси.

— …Одіссей, наскільки я пам’ятаю. Ми б тоді ризикували >>?????<< і патовою ситуацією аж до…

— …про Алабардос?

Тривала пауза.

— Не дуже ясно, неначе >>?????<<. Я пам’ятаю щось про гелікоптер? Ми йшли до гелікоптера?

Вона трохи тремтіла. Уже не вперше вони відскочили від теми, як лисокрили від пострілу з рушниці.

— …щось про…

— …по суті реакційна теорія…

— Ні, скоріше ні. Якби я оглянула інші >>моделі?<<…

— Але навряд потребує доказу, що >>6оротьба?<< за контроль над >>?????<< призведе до…

— Невже? Хто сказав?

— Ну, — незручне вагання, обмін поглядами. — Ти. Принаймні ти >>стверджувала?/визнавала?<<, що…

— Краб’яче лайно! Я ніколи не казала, що конвульсивна зміна політики є >>ключем?<< до кращого…

— Але Спавента стверджує, що ти стояла на…

— Спавента? Оте брехло? Воно ще дихає?

— … а твої праці з демодинаміки показують…

— Слухайте, я вам не драний ідеолог. Ми стояли проти >>пляшкоспина в прибійній хвилі?<< і мусили…

— То ти кажеш, що >>?????<< — це не рішення >>?????<, а скорочення >>6ідності/незнання?<< означатиме…

— Звісно, що означатиме. Я ніколи не стверджувала нічого іншого. Так що трапилося зі Спавентою?

— Гм, ну — він викладає у Міллспортському університеті ці…

— Невже? От гімно мале.

— Кгм. Може, ми могли б обговорити >>версію/тлумачення?<< тих подій, що менше зав’язані на >>?????<< ніж >>оберненій?/відбійній?<< теорії про…

— Все це дуже добре на початку. Але дайте мені бодай один >>залізний приклад?<< на підтримку таких заяв.

— Е-е-е-е…

— Отож. Демодинаміка — це не >>кров у воді?<<, але спроба…

— Але…

І так далі, і ще далі, поки під стукіт дешевих меблів Кої раптом не звівся на ноги.

— Цього досить, — хрипко сказав він.

Між рештою з нас забігали погляди. Кої обійшов круг столу, і його старе обличчя натяглося від емоцій, коли він глянув униз, на жінку, що сиділа перед