Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Я довго вмиваюся холодною водою, поки шкіру не починає пекти. Але це все одно не допомагає. Тримаю руки під потоком, спостерігаючи, як долоні повільно червоніють.

Ніколи не думала, що так складно буде поговорити з власним чоловіком. Хотілося сховатися й жити в мушлі ще років двадцять, поки не заспокоюся.

Тому довелося зробити зусилля над собою, чинити так, як потрібно, а не хочеться. Якби Діма тільки знав, з якими труднощами я розверталася і йшла назад до нього, просила про розмову.

За вихідні я трохи охолола, постаралася обміркувати все неупереджено. Адже це слово Маші проти слова Нємцова. Хіба мало чому вони так нервували обидва. Підозріло, відчуваю, що щось там нечисто, але водночас намагаюся думати логічно.

Адже хтось постійно зіштовхує нас із Дімою. Раз по раз Іра лізе, надсилає фотографії, цей затискач для краватки. Не можна вірити всьому, що мені кажуть. Але й вірити виключно Дімі я більше не можу.

У будь-якому разі рішення для мене тільки одне - розлучення. Адже Дімі самому має бути легше від цього! Який сенс у шлюбі, якщо щоразу я буду вірити в зраду чоловіка?

Навіть якщо ми помиримося, то я його просто виб'ю своїми підозрами. Ніколи не зможу пробачити та забути повністю. Одного прикладу адюльтеру мені вистачило, щоб назавжди поставити крапку в моїй довірі.

Я думала, що зможу. Буду дорослою, розважливою. Відсторонитися від усього неприємного. Господи, я ж навіть торгувалася із собою, що дам Дімі ще один шанс. Ми розлучилися, але він міг би...

Більше не може.

- Ох.

Зітхаю, серветкою витираю обличчя. Подумки готуюся до серйозної розмови з чоловіком. Мені хочеться його вислухати, але не впевнена, що зможу. Прибираю залишки косметики, повністю стираю помаду.

Губи ніби вогнем горять.

Зачіпаю їх пальцем, а мене відкидає назад у п'ятничний вечір.

У момент, коли вперше за сім років мене цілував не мій чоловік.

Напористо, голодно. Долоня Мирона лягла на мою шию ззаду, друга - стискала талію. І на секунду це здалося таким закономірним, природним. Ніби до цього ми йшли весь вечір.

Його губи були сухі, гарячі. Цілували наполегливо, без зупинки, Мирон притискався все ближче. Його щетина трохи кололася, розсилаючи іскри по тілу.

А я... Не могла відштовхнути. Повинна була, але всередині розливалося дивовижне тепло, яке перетворювало мене на желе. Відключало мізки, всі доводи.

Мирон був дратівливим, нахабним другом мого чоловіка.

Але в цю секунду його пальці виводили візерунки на моїй шиї, і я забувала про все. Напруга наростала, обвивала мене тугими ліанами. Легені горіли від нестачі повітря, а шкіра плавилася від чужого дихання.

Не хотілося рухатися, відштовхувати. Хотілося приймати чужу увагу, урвати ще трохи цього тепла. Грітися в ньому, насолоджуватися. Не припиняти такий неправильний, але приємний момент.

Струшую головою, намагаючись прогнати ману. Неправильно - найкращий опис того, що сталося. Це була помилка, найбільша помилка в моєму житті.

Нехай я кілька разів говорила Дімі, що між нами все скінчилося, але все одно не можу позбутися відчуттів, що вчинила огидно. З його найкращим другом... А Анжеліка? Я майже вільна, але в Мирона є дружина!

Дружина, про яку я на кілька секунд забула. Піддалася країною натягнутій нитці, що тягнула мене до Мирона. Рушила назустріч чоловікові, підняла долоню, щоб погладити його плечі.

Але замість цього заліпила ляпаса.

Звук заповнив кімнату, удар вібрацією пройшов через мене. За мить доніс до мене те, що насправді відбувалося. Як низько я падала в спробі відволіктися.

Я одразу ж пошкодувала про свій вчинок. Я не повинна була бити Мирона, адже він не наполягав, не цілував мене силою. Я сама винна. Варто було просто відштовхнути або попросити зупинитися.

- Вибач, мені не варто було... Тобі варто піти, - попросила, відвернувшись. - Шварц, тобі пора додому.

- Тай, - покликав глухо. - Подивися на мене, я все поясню.

- Іди. Це... - сховала обличчя в долонях, рвано дихала, намагаючись вгамувати паніку, що підступала. - Алкоголь, настрій такий... Ми забулися, ніхто цього не хотів. Усе вийшло випадково, більше не повториться. Я все це знаю, не потрібно нічого пояснювати. Просто... Я не готова зараз про це думати.

Найбільше я боялася, що він почне щось говорити, тиснути бажанням обговорити. А я була не готова до цих виправдань, самій шукати причину цих вчинків. Для початку мені потрібно було все обміркувати. Усвідомити, що я накоїла!

Я готувалася до оборони, силою виганяти Шварца. Судячи з його погляду, він не збирався йти так легко. На обличчі розквітав червоний слід від моєї долоні, в очах - рішучість поговорити відразу.

Але Мирон лише кивнув.

- Добре. Дай знати, як будеш готова все обговорити.

І пішов.

А на моїх губах залишився гіркий присмак вина і вини.

Я ще довго стою у вбиральні. Розчісую волосся, переробляю хвіст на пучок. У сумці знаходжу туш і блиск для губ, привожу себе до ладу. Я не знаю, як тепер дивитися на Діму. Начебто й невинна, але вина така щільна, густа всередині.