Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

А Мирон? Як із ним спілкуватися?

Я вийшла на роботу, тому що була зобов'язана. Хоча мені хотілося провести весь день у ліжку, нікуди не вибираючись. Але мусила зробити вибірку за річними звітами, довелося їхати. Адже я навіть глянути на Шварца не змогла, віддаючи документи.

Готова була провалитися під землю, коли зіткнулася з ними двома в кабінеті. Діма і Мирон. Два найкращі друзі. З ними двома я цілувалася. Господи, чим я думала?

Шварц розповів йому? Повинен був?

Я повинна?

Але ж я навіть Мирона як чоловіка не розглядала! Він був другом Діми, трохи настирливим, трохи кумедним. Але я ніколи навіть не думала про те, що в його допомозі й увазі може бути подвійний підтекст.

Адже це...

Шварц!

Звісно, іноді я була сліпувата в чужих натяках і спробах фліртувати. Більше через те, що на моєму пальці завжди була обручка, найкращий орієнтир, що я зайнята.

Та й чоловік ніколи ніяк не показував, що я йому подобаюся. Вічно був незадоволений моєю присутністю, зітхав важко, ніби я кара небесна. Тоді що це було?

Помутніння? Випадковість? Щось інше?

- Мирон Георгійович ще не відповів? - запитує Олена, коли я повертаюся в кабінет. - Хочу на обід піти.

- Іди, він... У нього був відвідувач, коли я заходила. Навіть якщо у звіті щось не так, то виправимо після обіду.

- Ні, - дівчина хитає головою. - Якщо Шварц буде незадоволений, то доведеться вирішувати швидко. Він хотів закінчити з цим сьогодні.

- Давай я наберу тебе, якщо він відповість раніше? Я поки що на місці.

- Поки що - ключове слово.

- Я не піду, поки звіт не буде зданий.

Цього вистачає, щоб Олена піднялася з місця і зібрала речі. Перед тим, як піти, посилає усмішку, що перепрошує, ніби намагаючись згладити різкий момент. Але я все розумію, нерви тріскаються у всіх у цьому кабінеті.

Кінець лютого - завжди спекотний період у бухгалтерії. Робота кипить, багато звітів і моментів, які потрібно закрити. Ті ж накладні вибити у постачальників ще та пригода.

Поки чекаю відповіді Мирона, намагаюся продумати все, про що буду говорити з Нємцовим. Адже потрібно розібратися, а не звинувачувати. Тільки де взяти стільки витримки та спокою?

Кишеню піджака печуть затиск для краватки й фотографії. Насилу стримуюся, щоб не почати заново їх розглядати. Адже тепер, цілком можливо, що там дійсно Діма. Не з Машею чи Ірою, з третьою незнайомою дівчиною.

Скільки таких дівчат було всього?

- Ти не ображайся на Олену, - просить бухгалтерка, яка вважається тут головною по бізнес-центрах. - Там великий чистий прибуток лізе, ось вона і на взводі.

- Усе нормально, правда, - киваю, перевіряючи пошту. - Я й не думала ображатися, все розумію. Багато роботи й термін подачі закінчується.

- Саме так. Знову доведеться затриматися. І мимоволі заздриш тому, у кого графік щадний.

- Я... Ну, я спочатку обговорювала такий графік зі Шварцом. Я ж не прогулюю і не відпрошуюся.

- Та ніхто не сперечається, Тай. Усі все розуміють, у тебе особливі умови й вакансія особисто від Мирона Георгійовича. Просто Олена психує, ось і все. Забудь і не звертай уваги.

Палець застигає над мишкою, не виходить зрушити з місця. Я ніколи не замислювалася, що саме так моя робота буде сприйматися колегами. Адже я просто роблю те, про що домовилася з Мироном.

Напевно, мій досвід роботи занадто показовий. Спочатку з Дімою на його фірмі. Тепер у Шварца. Ніби скрізь тільки по блату можу влаштуватися. Але ж я ніколи не користувалася своїми привілеями! Працювала, старалася...

- Була вакансія на пів дня, - навіщось пояснюю. - Я її зайняла. Міг хтось інший... Немає ніякого "особливого" ставлення.

- Тая, - жінка важко зітхає. - Я ж не з претензією. Ну, придумав Шварц для тебе роботу, то нічого страшного. Це взагалі не тема обговорення. Краще скажи...

- Що значить "придумав"? - перебиваю. - Це тимчасова робота...

- Яку раніше виконувала його секретарка, без будь-яких проблем. А тепер цей самий обсяг віддали тобі.

- Я... Кхм. Гаразд, як скажете.

У мене не залишається сил, у голові гуде. У них немає причин мені брехати. Виходить... Та ні, маячня. Шварц не став би створювати роботу спеціально для мене, Діма ж не про це його просив. Та й сам Мирон не особливо був радий тому, що я працюватиму з ним.

Або...

Я підриваюся з місця, коли отримую відповідь, що звіт прийнято. Пишу повідомлення Олені, стрімко збираюся. Здається, якщо буду копатися в цьому ще трохи, то моя голова просто вибухне.

Мирон же...

Господи, якого біса він затіяв, навіщо придумав роботу для мене?

Був поруч увесь цей час...

Поцілував мене!

З кожною секундою запитань до Шварца стає дедалі більше.