Читати книгу - "Джозеф Антон"

бездоганно й непохитно відстоювала найвищі людські цінності, тепер могли потіснити й, можливо, у такий спосіб навіть розбити його демонську версію, створену ворогами. Піднесеною рукою привітав велелюдне зібрання, а коли рев ущух, невимушено повів мову про полювання на ві-дьом й небезпечну силу комедії. Відтак прочитав оповідання «Христофор Колумб і королева Іспанії Ізабелла узаконюють свої стосунки». Бо ж Луїза просила його бути письменником серед людей літератури й прочитати свій короткий твір. Коли він закінчив читати, вийшла Луїза й озвучила послання підтримки державного секретаря Канади у зовнішніх справах Барбари Макдуґал, а тоді вийшов Боб Роу й обійняв його — перший у світі голова уряду, який це зробив, — тож зала знову вибухнула вигуками. Цього вечора він не забуде ніколи.

А до цих поїздок, між ними й після них вони з Елізабет перебиралися до свого нового будинку. За інших обставин він ніколи б не купив цього будинку; у районі, де йому не хотілося жити; сам будинок — надто великий, адже треба десь розмістити поліцейських, які мусили жити з ним; надто дорогий, надто консервативний. Але Девід Ештон Гілл доклав до нього своїх умілих рук, Елізабет зі смаком його вмеблювала, тож він мав розкішний кабінет, а понад усе це був його дім, не найнятий для нього доброзичливими підставними особами, не знайдений для нього поліцейськими і не наданий йому на якийсь час добросердними друзями; тож він полюбив той будинок і поселився в ньому в якомусь тріумфальному стані. Всюди добре, а вдома найліпше. «Хвойдовоз» проїхав електронні ворота, піднялися й зачинилися за ним броньовані двері гаража -і він удома. Жоден поліцейський не змусить його покинути цей будинок. Брате, я надто старий, аби знову вирушати у подорож, сказав англійський король Карл ІІ після Реставрації, тож тогочасні королівські сентименти тепер стали також і його. Пригадався Мартін Лютер. Hier stehe ich. Ich kann nicht anders[170]. Очевидно, Мартін Лютер казав це не про свою власність. Однак він мав схожі почуття. Тут я стою, казав він собі. Тут я сиджу, працюю і кручу педалі на своєму тренажерному велосипеді, дивлюся телевізор, перу, їм і сплю. Я не можу інакше.

Білл Бюфорд попросив його стати членом журі з присудження премії «Найкращий молодий британський прозаїк за 1993 рік». У 1983 році він потрапив у перший такий список разом з Ієном Мак’юеном, Мартіном Емісом, Кадзуо Ішіґуро, Ґремом Свіфтом і Джуліаном Барнсом. Тепер він читав твори молодших письменників: Джанет Вінтерсон, Вілла Сулфа, Луїса де Берньєра, А. Л. Кеннеді, Бена Окрі, Ганіф Курейші. Його колегами у журі стали А. С. Баєтт, Джон Мітчінсон із книготорговельної компанії «Вотерстоунс» і сам Білл. Були приємні відкриття (Ієн Бенкс), а також розчарування (Суннетра Ґупта не була британською громадянкою, тому її твір не розглядався). Вони швидко дійшли згоди щодо більш ніж половини авторів для внесення до першої двадцятки, а тоді почалися цікаві суперечки. Він сперечався з Антонією Баєтт щодо Роберта Макліама Вілсона — і програв. Вона надавала перевагу Д. Дж. Тейлору, проте цю битву програла вже вона. Ніяк не могли домовитися щодо того, яку з доньок Люсьєн Фрейд вони можуть включити до двадцятки — Естер Фрейд чи Роуз Бойт. (Потрапила Естер, а не Роуз.) Йому дуже сподобався твір Кеннеді, тож він мусив заручитися достатньою підтримкою для подолання опозиції в особі Антонії. Обговорення відбувалося пристрасно, дуже серйозно, і в кінці вони визначилися з шістнадцятьма авторами, щодо яких всі члени журі дійшли цілковитої згоди, була також четвірка авторів, щодо чиїх кандидатур вони сильно сперечалися. Опублікували список, і піраньї невеличкого ставка лондонської літературної тусовки дружно накинулися на нього.

Гаррі Рітчі, одержавши ексклюзивні права на оголошення імен обраної двадцятки та згодившись належним чином підтримувати їх у пресі, взяв і розбомбив увесь список у своїй «Санді таймс». Він зателефонував Рітчі й сказав: «А ви прочитали твори всіх тих письменників? Бо я не всіх, аж поки не взявся за справу». Рітчі зізнався, що прочитав хіба що половину авторів зі списку. Та його це не зупинило, і він далі їх паплюжив. Очевидно, не можна більше розраховувати навіть на ті законні п’ятнадцять хвилин милосердя; лупцювати починають одразу. Щойно вилупився з яйця, одержуєш палицею по голові. Три дні потому Джеймс Вуд, цей зловтішний Прокруст літературної критики (терзав свої жертви на вузькому ліжку негнучкої літературної ідеології — то боляче їх розтягував, то обрубував їм ноги по коліна), взявся за «лікування» двадцятки у «Ґардіан». Хлопці й дівчата! Ласкаво просимо до англійської літератури!

* * *

На Різдво вони з Елізабет змогли запросити Ґрема Свіфта й Кендіс Родд провести день у себе вдома. На другий день Різдва до них на обід прийшли Найджела Лосон, Джон Даймонд, Білл і Алісія Бюфорди. Елізабет, яка дуже любила це свято та всі його звичаї — він почав лагідно називати її «Різдвяною фундаменталісткою», — була дуже щаслива, що змогла для всіх «влаштувати Різдво». Вперше за останні чотири роки вони святкували Різдво у своєму власному домі зі своєю власною ялинкою, віддячуючи своїм друзям за роки гостинности й доброго ставлення.

Однак ангел смерти незмінно лопотів своїм крилами зовсім недалечко. Найджелина сестра Томасіна програвала битву з раком груді. Син Антонії Фрейзер Орландо потрапив в автомобільну аварію у Боснії, отримав численні переломи й пробив легеню. Проте вижив. Хлопця Поллі, нерідної доньки Ієна Мак’юена, пожежа заскочила у берлінському будинку. Він не вижив.

Зателефонувала схлипуючи Клариса. Через шість місяців її звільняють з літературної агенції «А. П. Вотт». Він переговорив з Ґіллоном Ейткеном і з Ліз Колдер. Цю справу можна владнати.

Террі О’Ніл фотографував його для «Санді таймс» у чомусь схожому на клітку. Знімок мав з’явитися на обкладинці часопису й ілюструвати його есей під назвою «Останній заручник». Він стискав заржавілі ґрати, принесені спеціально для нього О’Нілом, і розмірковував над тим, чи настане той день, коли журналісти й фотографи знову зацікавляться ним як письменником-романістом. Щось не вірилося. Щойно він довідався від Ендрю, що, незважаючи на всі зусилля агенції, «Рендом хаус» відхилило можливість продовжувати видання «Сатанинських віршів» у м’якій обкладинці. Наразі консорціум не можна розпускати. Проте, як додав Ендрю, багато впливових співробітників «Рендом хаус» — Френсіс Коуді, Саймон Мастер у лондонському офісі й Сонні Мегта в нью-йорк-ському — висловлювали незгоду з таким кроком свого начальства (того самого начальства, яке, відмовляючись від приєднання до консорціуму з видання книжки в м’якій обкладинці, казало, що «не збирається миритися з