Читати книгу - "Улісс"

І справді, під’їхав кеб із Мартіном, а в ньому й Джек Пауер і ще один хлоп, Крофтер чи Крофтон, пенсію він отримав у податковому відомстві, оранжист, працює у Блекберна і має платню за те, — чи не Кроуфорд він, часом? — що шастає по країні державним коштом.

Наші подорожні доїхали до заїзду й зіскочили із своїх румаків.

— Агов, слуги! — заволав один із прибульців, який, судячи з його поводження, був ватажок цього гурту. — Поснули, ледацюги! Ану, бігом усі сюди!

І кажучи це, він став щосили гатити руків’ям меча по заґратованому віконці.

Почувши цей поклик, появився хазяїн заїзду, підперезуючи свою опанчу.

— Добрий вам вечір, ласкаве панство! — мовив він, низенько кланяючись.

— Чого стоїш, лобуряко! — ревнув той, хто тарабанив у віконце. — Біжи подбай про наших коників. А нам неси найпоживніше, що є у твоїй господі, бо нам, присягаюся, не гріх підживитися.

— Та ба, шановні панове, — відмовив йому на те хазяїн, — у моєму бідному домі, і в комірчині, і будь-де, нічого їстівного не залишилося. Не маю чого запропонувати шановному панству.

— Чому ти, дурисвіте, заговорюєш нам зуби? — обізвався другий прибулець, чоловік із досить приємним виразом обличчя. — Невже ти хочеш обманути королівських гінців, череватий йолопе?

Обличчя хазяїна враз змінилося.

— Благаю, даруйте мені, недотепі грішному, — пролепетав він. — Раз ви гінці нашого милостивого короля (хай Господь захистить Його Величність!), то вам ні в чому не буде потреби. Друзям короля (хай Господь благословить Його Величність!), присягаюся, не доведеться постувати в моєму домі.

— То гайда! — вигукнув прибулець, який досі мовчав і був, за всіма ознаками, ласий до їжі. — А чим ти нас почастуєш?

Хазяїн знову низько вклонився і відповів:

— Чи не погодитесь ви, милостиві гості, скуштувати мій особливий паштет із відгодованих голубів, а також смажену оленину, а ще теляче сідельце і качку пряжену із свинячим беконом, кабанячу голову з фісташками, ну й заварний крем і пудинг із ягодами, і карафка доброго рейнського.

— А щоб ти скис! — вигукнув той, хто питав. — Мені такі потрави до смаку. Ще й фісташки!

— Ага! — засміявся той, що з приємним виразом. — А казав, що й дім у нього бідний і комірчина порожня. Дотепний він жартівник, цей крутихвіст.

Отож заходить Мартін і питає, де Блум.

— А де він може бути? — відповідає Ленеган. — Обдирає удів і сиріт.

— Чи правда те, — питає Джон Вайз, — що я розповідав Громадянину про Блума і його зв’язки з Шінн Фейном?

— Атож, правда, — відказує Мартін. — Або, принаймні, так запевняють.

— А хто ці принаймні, що запевняють? — питає Елф.

— Я, — відповідає Джо. — Я теж, буває, працюю при наймі.

— Та зрештою, — каже Джон Вайз, — питається, чому єврей не може любити свою батьківщину так само, як і кожен інший?

— А чом би й ні? — озивається Дж. Дж. — Якщо він тільки певен, що це справді його батьківщина.

— То, власне, хто він: єврей чи неєврей, чи католик, чи методист, чи хто там іще у бісового батька? — питає Нед. — Хто він такий? Кажу це, не ображаючи вас, Крофтоне.

— Нам він не потрібен, — каже Крофтер, оранжист чи пресвітеріанець.

— Хто він, цей Джуніус{659}? — питає Дж. Дж.

— Він відступник єврей, — відказує Мартін, — з якогось закутка в Угорщині, і саме він розробив ці плани, спираючись на угорську систему. Наш муніципалітет це знає.

— А він, часом, не родич дантистові Блуму? — питає Джек Пауер.

— Ніякий не родич, — відказує Мартін. — Просто однофамілець. Його прізвище було Віраг. Тобто прізвище батька, який отруївся. Він отримав дозвіл змінити своє прізвище, власне, не він, а ще його батько.

— Ти ба, знайшовся новий месія для Ірландії! — пробурчав Громадянин. — Для острова святих і мудреців!

— Що ж, вони ще чекають свого Спасителя, — каже Мартін. — У цьому розумінні ми теж.

— Авжеж, — додає Дж. Дж. — і про кожного новонародженого хлопчика вони думають: а цей, можливо, і є месія. Отож, я гадаю, кожен єврей, чоловік чи жінка, поки дитина народиться, аж тремтить від сподівання, що стане його батьком чи матір’ю.

— Чекає, що буде ще один йому спадкоємець, — каже Ленеган.

— Люди добрі, — озивається Нед, — якби ви бачили Блума перед тим, як народився його син, той, що потім помер. Я зустрів був його тоді на південному ринку, він купував там Нівове дитяче харчування, бляшанку, а до народження дитини було ще цілих шість тижнів.

— Еп ventre de sa mere[220], — каже Дж. Дж.

— І як, по-вашому, чи це чоловік? — питає Громадянин.

— А чи він зміг хоч раз устромити? — питає Джо.

— Хоч як там є, а в нього народилося двоє дітей, — зауважує Джек Пауер.

— А кого він підозрює? — питає Громадянин. Їй-богу, в кожному жарті є частка правди. Якийсь він недотепа, ні бе, ні ме, ні кукуріку. Пісюн розказував мені, що він щомісяця, живучи у цьому готелі, лягав у ліжко з головними болями, точнісінько наче жінка зі своїми місячними. Знаєте, що я скажу, поклавши руку на серце? Чи не простив би нас Господь, якби ми схопили за комір такого непотребного паразита, як цей, і пошпурили його якомога далі в глибоке море і к бісовому батьку? Гадаю, це вважалося б виправданим засобом самозахисту. Бо хіба ж так годиться по-людському: отримати п’ять фунтів, що наче з неба впали, і не поставити гурту хоч по кухлю пива. Господи, благослови нас грішних. Навіть блохи не втопиш.

— Треба ставитися милосердно до свого ближнього, — каже Мартін. — Але де ж він є? Чекати нам ніколи.

— Це вовк у овечій шкурі, — докидає Громадянин. — Ось хто він такий. Віраг із Угорщини! Я б його назвав Агасфер. Проклятий Богом.

— Чи є у вас хвилина для короткого узливання, Мартіне? — питає Нед.

— Тільки одна, — відповідає він. — Ми біжимо. Дж. Дж. і С{660}.

— А ви, Джеку? А Крофтон? Террі, неси три половинки.

— Святому Патрику слід би знову висадитися в Баллікінларі і ще раз навернути нас у християнство, — оголошує Громадянин, — після того, як ми дозволили всяким людцям геть суспіль загидити наш острів.

— Так-так, — каже Мартін, нетерпляче чекаючи своєї половинки. — Боже поможи всім тим нині сутнім, які сподіваються на Його милість.

— Амінь, — озивається Громадянин.

— Я певен, що поможе, — згоджується Джо.

І під дзенькіт освяченого дзвіночка, який ніс попереду священик із розп’яттям, за ним ішли псаломники, кадильники, ковчегоносці, читальники, брамники, диякони та іподиякони, і сунув хресний хід митрофорних абатів, пріорів, ігуменів, ченців і жебрущих ченців, бенедиктинців, картезіанців, камальдулів, цистерцианців,