Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

засмутився, чи розсердився. А чи просто потерпав за свій

футбол.

— Бувай, синку, — попрощався Басія.

— Бувай, тату, — відповів Яцек.

— Я люблю тебе! — гукнув Басія навздогін, але зв’язок уже й

урвався.

Басія утер очі рукавами сорочки. Цілу хвилину робив глибокі, нерівні вдихи, а ремені то стискали, то відпускали його. Тоді

помацки подався до трапу залоги. Попрямував на ніс корабля.

Коли він наближався до палубних люків, вони відчинялись, а

тоді захряскувались за ним, аж луна вилясками котилася по

майже порожньому кораблю.

У своїй кімнаті перевдягся в чисту сорочку, а тоді кілька

хвилин очищав обличчя вологими рушниками. Залога мала

величеньку душову (Басія вже й не пам’ятав, коли востаннє

приймав справжній душ), однак потішитися цією процедурою

можна було тільки тоді, коли корабель робив ривок

прискорення.

Коли вже усунув усі сліди свого хлипання-сякання, Басія

поплинув назад, до трапа, що вів до пілотової кабіни. Задовго

міркував, чи буде чемно постукати, перш ніж увійти, і тим часом

надто близько опинився перед електронним оком люка, й люк

засичав, розчахнувшись перед ним.

Алекс сидів, прив’язаний ременями безпеки, в пілотовім

кріслі, а прямо перед ним великий дисплей видавав звіти про

стан ко раб ля, зберігаючи велике зображення Ілуса, де єдиний

його масивний континент був поцяткований червоними й

жовтими значками. Була й одна там зелена цята: Перша

Висадка. А пілот похмуро, напружено вдивлявся в екран, от ніби

міг своєю волею змусити все світ щось зробити. Неначе міг

примусити його повернути всю залогу назад, на корабель.

Басія вже хотів тихенько вийти, та якраз брязнув, зачиняючись, люк, і Алекс підвів погляд.

— Привіт! — мовив він і виклацав щось на панелі.

— Привіт, — відповів Басія.

— Як твоя розмова? Все гаразд?

— Чудово. Дякую, що дозволили мені скористатися

радіозв’язком.

— Та без проблем, друзяко! — засміявся Алекс. — Енергію нам

дають не погодинно.

І запала ніякова мовчанка, якої Алекс начебто й не помічав, усю свою увагу зосередивши на кнопках управління.

— А можна мені отут бувати? — зрештою запитав Басія.

— Я не заперечую, — сказав Алекс. — Одне тільки пам’ятай: нічого не натискати навмання.

Басія підтягнувся до крісла за Алексовою спиною і прив’язався

ременями. Бильця крісла закінчувалися складними з вигляду

ручками управління, то Басія побоявся навіть доторкнутися до

них.

— Це ти сів на місце гармаша, — пояснив Алекс, розвертаючи

все своє крісло, щоб бачити гостя в обличчя.

— То чи не краще мені…

— Ні-ні, сиди, все гаразд. Крісло не підключене. Можеш

понатискати які завгодно там кнопки. А хочеш побачити щось

потрясне?

Басія кивнув головою і поклав пальці на обидві ручки

управління. Вони були усіяні кнопками. Гармашеве сидіння. Оці

ручки здатні управляти убивчою зброєю «Росинанта». От би

Яцек побачив свого батька на місці гармаша — як він тримає ці

смертоносні ручки управління!

Алекс крутнувся назад, лицем до своєї панелі, в щось там

тицьнув, і перед обома ними екран розцвів грандіозним

видовищем. Помилувався Басія тією яскравою облямівкою

рідної планети, а от де посеред планети є Перша Висадка, ніяк

не розгледить. Без отієї зеленої позначки годі знайти її за

денного освітлення. Якби наразі це була нічна сторона, то

знайшов би її як одну-єдину іскру світла.

Алекс іще щось там зробив, і планету витіснила якась тьмяно-багряна ґулька розплавленої скельної породи.

— Це той місяць, що саме плавиться. Не було то велике небесне

тіло, але все-таки, як не зчудуватися, щó могло розтопити отаку

велику брилу.

— А ми це знаємо?

— Та де в дідька! Моя гадка: приклалося тут якесь

інопланетно-протомолекульне лайно.

Хотів Басія ще щось уточнити, та якраз кудкудакнуло радіо: виклик.

— Алекс слухає! — мовив пілот.

— Хлопак пішов, а я дзвоню — звітуюсь, —