Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Я панічно чекаю на відповідь від Нокса, здавалося з мене встигло зійти сім потів коли я підтвердила, що я темна. Моє серце гупало настільки гучно й швидко, що мало не вилітало з грудей і раптом. Дракон підводить на мене свої золотаві очі і посміхається…

Що? Чому він раптом посміхається? Я тут взагалі нервую, а він сміється! Краще б сказав, як він ставиться до того що почув від мене. От чесно, зараз його посмішка хоч і гарна, але ні на краплинку, мене не заспокоює!

– Добре – спокійно каже Нокс.

“Добре?” І це все? Можна хоч трохи більше конкретики? Бо мені якось не зрозуміло. Що саме “Добре”?

– Тобто… тебе цей факт не бентежить? – запитую.

– А повинен? – з повним умиротворенням відповіда. Ні, ну, от як в нього це виходить?! Спочатку лупцює всіх направо і наліво, а потім сидить собі спокійно як наче кіт який валер'янки нализався. Коли тут, такий важливий момент обговорюємо, нащо він відповідає просто “Добре!” Я взагалі то тут приготувалася вже відбиватися, ставити аргументи! А в результаті отримую “Добре!”

В мою сторону, його “Добре” пролунало як “АУ! ЯК ЖЕ БОЛЯЧЕ!” Вдарили по моїй жіночій суті, яка вже на сто відсотків налаштувалася! І готова була вже відгавкуватися і парирувати, а натомість мені прийдеться атмосферно здути свої виставлені на сто відсотків налаштування на захист. Ні, ну от скажіть, що мені йому за це зараз зробить?

– Чесно – почала я – я чекала дещо на іншу реакцію. Якось ти занадто спокійний, що аж на душі неспокійно. З тобою зараз точно все нормально? – ні, ну реально, я вперше бачу його настільки спокійним що аж хочеться прикласти йому долоню до лоба, щоб упевнитися чи в нього часом немає температури. 

Мені звичайно гріх жалітися, на таку його реакцію. Бо хіба це погано, що чоловік так спокійно відреагував на таку новину? Але в той же час трохи… образливо для мого жіночого “Я”? І трішечки… ні, та не трішечки я б сказала це триндець як в око б’є! Адже я не розумію, за що так спокійно? Мені куди зрозуміліше коли він хоч якісь емоції видає, а не тільки спокійну і все розуміючу посмішку кидає.

“Можна видавити хоча б трішки якоїсь звичної реакції?” Кричу подумки йому.

– Зі мною все гаразд.

– Тоді, чого ти такий спокійний? Хіба ну, я не знаю, в тебе не виникли хоч якісь запитання?

– Виникли, а що?

– Та нічого, просто чисто ознайомче питання.

– Тоді, якщо ми вже вияснили той факт що ти темна і мене, а ніскілечки не хвилює і не бентежить це, і що я цілком спокійно все це сприймаю. Тоді ти можеш для початку розслабитися і відпустити бідну подушку, яку ти так інтенсивно намагаєшся задавити. О і до речі, можеш спокійно видихати, бо в мене скоро почне з’являтися паніка через те, що ти так довго не дихаєш. – відказав дракон.

Що? Я і не помітила що увесь час не дихала і затримала подих, тому видихаю і ловлю нову дозу кисню, а що до подушки… Коли я взагалі встигла її взяти до рук? Капець, як ця ситуація губить мене під кріслом! 

Ех, гаразд, якщо ні в кого з нас немає якихось проблем щодо темних, можна продовжувати далі. Тому я відпускаю свою мученицю яку товкла увесь цей напружений час і відкладаю її в бік.

– Тоді, якщо проблем щодо того хто я є немає, можеш задавати питання які в тебе виникли. – з повною впевненістю кажу, хоча звідки вона в мене зараз взялася? Якщо, ще секунду назад я ледве в подушку зубами не вгризалася від нервів.

– Скажи – дракон трохи задумався – в цьому маєтку, всі твої слуги ляльки? – мене заледве не перекосило від першого питання. Звідки!? А головне, як?

– Звідки ти дізнався, що мої слуги це душі в тілах скерипі? – відповідаю питанням на питання.

– Тобто, ти не заперечуєш що вони не справжні – констатує.

– Ну загалом, їхні душі справжні які колись належали цілком і повністю живим людям, але якщо брати загальне значення. То так, всі тутешні в цьому будинку слуги це душі в тілах скерипі. – тепер вже я відповідаю з повним покер фейсом на обличчі, що дракон я б сказала навіть трохи губиться, що я йому так просто видала цю інформацію.

– Але чому я не бачив слуг тоді коли тільки сюди прибув і що таке скерипі? Чи до того моменту в цьому будинку не було нікого окрім нас?

– Ні, все трохи було не так. Вони всі були тут, але на той момент в них не було фізичного тіла, якщо вже говорити більш простіше, вони були просто в без тілесному вигляді звичайних привидів. Але виконувати свою роботу вони могли, а от щодо їхньої присутності тут виникла проблемка, тому що окрім мене ніхто їх не бачив і мені довелося робити їм тіла, щоб вони стали видимими. А! І відповім ще на одне твоє питання, скерипі це теж ляльки, але зроблені у точній копії справжньої людини чи ще якоїсь істоти.

– Що ж, це багато чого пояснює як і те, що перші декілька днів я ретельно намагався хоч когось спіймати, коли до мене заходили і приносили їжу, а я навіть ні чиєї присутності не помічав – зі сміхом відповіда Нокс. – Але… скільки ж в тебе тоді цих душ бігає по будинку в тілах скерипі, окрім покоївки і дворецького? – мені здалося, чи він це трохи знервовано запитав, бо кутики його губ трохи смикаються. 

– Ну-у – протягнула, бо власне в мене, в принципі було лише двоє слуг і одне бісеня яке ще тільки пристосовується до життя, я потерла своє обличчя, щоб заспокоїтися – в мене всього лише троє душ в тілах скерипі. В якості слуг тільки двоє, це покоївка і дворецький – безневинно відповідаю знизуючи плечима.

– Тобто тільки троє? – ошелешено запитує.

– Отак, Ненсі і Лайон є справжніми душами і вони працюють тут слугами, а до речі, щоб ти в майбутньому не лякався ходячи з деким по будинку, Лайон є душею цього маєтку і він вміє змінювати положення і розмір кімнат.

– Що? То це він увесь час змінював дім, що я не міг нормально пересуватися!

– Так. – винувато зізнаюся.

– О Драконяча мати! – вигукує дракон відкидаючи голову назад заплющуючи очі – Та я мало не дурів коли перед моїм носом замість дверей ставала глуха стіна! – він видихає і знову кидає на мене зацікавлений погляд – Добре, якщо щодо цих двох все зрозуміло і я навіть з ними вже зустрічався, щодо третього. Хто це?