Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Третя душа штучна, але вона має дещо оновлену версію і може сама розвиватися. Тому, вона поки що вчіться жити і говорити, щодо фізичного руху в неї все просто прекрасно, я сьогодні в цьому чудово переконалася, особливо в тому, що вона дуже добре бігає. А ще, якщо, що її звати Єва це дівчинка з виглядом десь років на 13 чи 15 з пшеничним волоссям і блакитними очима. 

– А… – я перебила дракона, щоб повідомити немало важливу інформацію.

– І ще дещо важливе, Єва дуже капризна душа і якщо ти її випадково зустрінеш в маєтку, вона може трохи пакостити спочатку і, вона трохи погано говорить поки що. І деколи не все можна зрозуміти.

– Хм. – хмикнув Нокс роблячи для себе якийсь висновок – Я зрозумів. То сьогодні вранці ти втекла від мене тому, що ганялася по всьому маєтку за Євою? – підійма запитально брову. 

– Ага. Я за сьогоднішній ранок пробігла майже весь марафон, тільки палиці для передання естафети не вистачало. – відказала я згадуючи бігунів яких бачила по телебаченню, які бігали з палицями передаючи їх один одному, щоб бігти далі.

– А навіщо тобі була палиця? – спантеличено запитав дракон.

– Та так, не зважай, це я дещо пригадала. – відказала.

– Але навіщо ти за нею бігла? – не розуміючи запитав дракон, і ось, ми нарешті пройшли всі пояснення і знову повернулися туди, з чого починали.

– Тому що, вона взяла без дозволу декілька небезпечних душ у мене з майстерні і не хотіла їх віддавати. 

Дракон напружився від почутого і його обличчя посерйознішало, набуваючи твердих рис.

– Тобто небезпечними? 

– Ти в мене запитував “Хто такі Червоні” пам’ятаєш? – він кивнув – Так, от справа в тім, що кожна душа має свій колір і тому, я і називала їх так, бо вони мають червоне забарвлення. А щодо самих душ і ситуації до якої я тоді потрапила… – я зробила глибокий вдих піджавши губи – Я попросила Лайона закрити мене з Євою в одній кімнаті, щоб я змогла забрати в неї ті душі, які були дуже небезпечні для неї та і в принципі для всіх.

– А чому вони вважаються небезпечними, душі ж не матеріальні? – запитав Нокс з тією ж напругою в голосі. 

– Так, але в усьому є свої нюанси, наприклад душа хоч і без тілесна, але шкоди завдати може, особливо якщо вона має певну ціль. А ті душу, були деякі штучні призначені для охорони, але з певним дефектом, тому вони не відносяться до безпечних. Також кілька душ справжні які належали диким створінням і дві людські. І от саме вони і були червоними, бо належали двом близнюкам вбивцям які вже давно померли, але душі залишилися.

– Тоді як вони звільнилися з… До речі, а де саме ти їх тримаєш?

Упс і що мені йому сказати? Що такі небезпечні штучки я тримаю в звичайних банках на поличці. Ну хоча, по факту все так і є. Що від цього абсурду аж об стіну хочеться битися.

– Хмаринко – напружено покликав мене Нокс – щось не так?

– Ні, просто… те як саме вони зберігаються дещо… виносить мозок.

– Наприклад – не здавався дракон, ну бог свідок, я не хотіла псувати цій двохсотрічній дитині з хвостиком психіку.

– Вони зберігаються у банках в шафі яка знаходиться в мене у майстерні. – протараторила на одному диханні скоромовкою і різко замовкла, спостерігаючи як у дракона від шоку збільшувалися очі що ледве не випадають. Так знаю, я сама ледве свої шарики не погубила коли дізналася. Але після глибокого шоку від найкрутіших заходів безпеки “банки і шафи”, в дракона спалахнули від гніву очі, а по боках заграли жовна.

– То, ті банки які забирав дворецький, тоді коли я вас знайшов? То і є, те, де ти їх тримаєш? – почав він спокійно, але в голосі все одно відчувалася жорстка напруга, я на його запитання змогла лише ледь помітно кивнути. Нокс підривається на ноги і починає знервовано ходити зі сторони в сторону. – Ти хоть розумієш, щоб могло статися, що ти могла загинути! Якби вони вилізли з тих банок! – вибухнув емоційно, от і на тобі, хотіла емоцій від чоловіка, і от, я їх вже отримала. 

– Хмаринко! Як можна таке тримати в одних лише банках на полиці! Це ж небезпечно! А що якби ти сьогодні могла загинути! І все могло закінчитися не так! О Драконяча матір, я навіть подумати боюся про таке! – хапається дракон за своє волосся, а я. А що я? Я нічого, сиджу собі тихенько і вислуховую моралі від цілком виправдано переживаючого за свою дружину чоловіка.

– Але ж, все закінчилося добре – тихо пропищала драконові, щоб той хоч трошки заспокоївся, але все що я отримала це злий і докірливий погляд – Добре, я визнаю це було небезпечно і лізти до червоних самій було дурістю, але і ти зрозумій, ніхто окрім мене не міг їх зловити.

Ноксор нахмурено зімкнув в тонку лінію губи, пропалюючи в мені дірку. 

– Ну вибач мені, що не сказала – жалібно пропищала роблячи жалібні оченятка як у котика. Нокс важко видихає і сідає поруч.

– Але не роби більше так, я сьогодні заледве не здурів коли відчув що з тобою щось сталося. – проводить рукою по своєму волоссю зачісуючи його на зад.

– Добре, якщо щось таке знову станеться, я тобі обов’язково скажу. – я трохи помовчала і запитала в Нокса:

– А чому, ти ще й досі в такому стані?

– Я не можу повернутися в людську форму.

– І до цих пір не виходить?

– Як бачиш – похмуро відповів Нокс, щось він вже зовсім розклеївся, та і вигляд має втомлений. Може задати те, хоч і безглузде, але хвилююче мене питання? Яке могло його розвеселити. Чи не треба? 

– Ноксе. – я наважилася.

– М-м?

– А можна, ще дещо в тебе запитати?

– Що саме? – Нокс підводить на мене втомлений погляд, але все одно в ньому відчувається тепло.

– Знаю, це питання може здатися дещо безглуздим, але якщо я його не задам, я вночі спати не буду якщо не дізнаюся відповіді! – мене навіть почали трястися руки від хвилювання.

– Та ти прям заінтригувала мене, про що ж ти таке хоч запитати? Що аж вночі спати не будеш поки не дізнаєшся. – нарешті на його обличчі заграла посмішка.