Читати книгу - "Ловець снів"

Від маківки Курц знову повів поглядом униз, повільно, шукаючи якнайменші червоні цятки, якнайдрібніші почервоніння. Нічого. Він повернувся, оглянув, наскільки міг перегнути голову через плече, спину і знову нічого не побачив. Потім розсунув сідниці, помацав між ними, ввів палець на дві фаланги в анус і не відчув нічого, крім плоті.

— Я чистий, — промовив він тихим голосом, коли споліскував руки в маленькій ванні «Віннебаґо». — Ані цяточки.

Знову вдягнувши труси, він сів на койку, щоб натягти шкарпетки. Чистий, хвала Всевишньому, чистий. Гарне слово. Чистий . Неприємне відчуття телепатії — як дотик спітнілої шкіри до спітнілої шкіри — зникло. У нього не було жодної ниточки Ріплі. Він навіть перевірив язик і ясна.

То що ж його розбудило? Чому в його голові звучить тривожний набат?

Тому що телепатія — не єдина форма екстрасенсорного сприйняття. Тому що задовго до того, як сірі чоловічки дізналися, що на одну з полиць у цьому курному й рідко відвідуваному відділі міжгалактичної бібліотеки запхано Землю, існувала така дрібниця, як інстинкт, на якому й спеціалізуються ті, хто носить військовий мундир гомо сапієнс, як він сам.

— Чуйка, — сказав Курц. — Стара добра американська чуйка.

Він надягнув штани. Потім, голий по пояс, узяв рацію, яка лежала на тумбочці біля годинника (вже шістнадцять на четверту, і тепер час летів , мов машина без гальм з гори в бік жвавого перехрестя). Рація мала особливу електронну конструкцію, закодовану і, за задумом конструкторів, непіддатливу для глушіння… але одного погляду на цю іграшку було досить, щоб зрозуміти: у природі не існує таких електронних приладів, з якими не може нічого статися.

Він двічі натис на кнопку виклику. Майже відразу відгукнувся Фредді Джонсон, і голос його звучав не дуже сонно… Але зараз, у цю вирішальну мить, Курц (від народження отримав ім’я Роберт Кунтс, ім’я, ім’я, що в імені твоєму) жадав розмови з Андергіллом. «Овене, Овене, — подумав він. — Ну чому тобі потрібно було оступитися саме зараз, коли ти мені потрібен найбільше, синку?»

— Босе?

— Переношу «Долину Імперіал» на шосту. Нуль шість нуль нуль, як зрозумів?

Йому довелося вислуховувати, чому це неможливо, марення, якого Овен не видав би і в найдикішому сні. Він дав Фредді приблизно секунд сорок на балаканину, після чого гаркнув:

— Заткни пащу, сучий ти сину!

З боку Фредді — ошелешена тиша.

— У нас тут дещо назріває. Не знаю, що саме, але воно розбудило мене, коли я спав міцним сном, і в мене досі у вухах набат лунає. Я зібрав вас, дівчатка і хлопчики, всіх разом, не просто так, а в справі, і, якщо ти хочеш дожити до вечері, краще розворуши їх. Передай Ґаллахер, нехай буде готова. Наказ зрозумів, Фредді?

— Зрозумів, босе. Але вам потрібно дещо знати… нам відомо про чотири самогубства. Може бути й більше.

Курц не був ані здивований, ані розлючений. За певних обставин самогубство не тільки прийнятна, а й благородна річ — останній вчинок джентльмена.

— З гелікоптерів?

— Так точно.

— З «Долини Імперіал» нікого?

— Нікого, босе.

— Гаразд. Дій. У нас проблеми. Не знаю, що це, але воно вже близько. Гримне так, що мало не буде.

Курц кинув рацію назад на тумбочку і продовжив одягатися. Йому захотілося палити, але цигарки закінчилися.

6

У корівнику старого Ґосселіна колись жила ціла череда корів, і, хоч зараз, у її нинішньому стані, будівля не відповідала стандартам міністерства сільського господарства США, у цілому вона збереглася непогано. Солдати повісили тут кілька потужних ламп, і тепер ті заливали яскравим сяйвом стійла, загорожу для доїння, верхні й нижні сінники. Ще тут встановили безліч обігрівачів, і повітря в корівнику пульсувало сильним, майже гарячковим жаром. Ледве ступивши досередини, Генрі розстебнув куртку, але все одно відчув, як на обличчі виступає піт. Він припустив, що так на нього діють таблетки Овена, — перед корівником він проковтнув іще одну.

Озирнувшись, перш за все він подумав про те, наскільки це приміщення схоже на різні табори біженців, які йому доводилося бачити: боснійські серби в Македонії; гаїтянські повстанці після того, як у Порт-о-Пренсі висадилися морські піхотинці Цукрового дядечка[155]; африканці, змушені кидати свої будинки через епідемії, голод, громадянські війни або все відразу. Ти звикаєш бачити такі речі по телевізору, але картинки завжди приходять звідкілясь іздалеку, і жах вони викликають у глядача швидше за звичкою. Але щоб потрапити сюди, не потрібен паспорт або віза. Це звичайний корівник у Новій Англії. На людях, які набилися сюди, не побачити ганчір’я чи брудних дашикі[156] — на них куплені в «Бінс» куртки, штани-карго (у кишенях яких так зручно носити додаткові патрони для дробовика) від «Банана Репаблік», білизна «Фрут оф зе Лум». І все одно враження було таке саме. Єдина відмінність, яку відзначив Генрі, — це вирази здивування на обличчях. Подібне не мало відбуватись у країні Вигідних Телефонних Тарифів.

Затримані займали майже всю підлогу, на яку насипали соломи і зверху накрили куртками. Вони спали малими родинними групками. Лежали на сінниках, навіть у кожному з сорока стійл спало по три-чотири людини. Приміщення наповнювали хропіння, сопіння і стогони тих, кому снилися жахіття. Десь плакала дитина. На довершення всього з динаміків лилася музика. Для Генрі це стало останнім штрихом, що доповнює химерну картину. Цієї хвилини приречені в корівнику старого Ґосселіна слухали скрипкову версію «Одного чарівного вечора»[157] у виконанні оркестру Фреда Верінґа[158].

Для Генрі з його загостреним таблетками Овена сприйняттям усе навколо здавалося надзвичайно, кричущо точним, кожен предмет, кожен штрих. «Скільки ж тут помаранчевих курток і шапок! — подумав він. — Боже! Це якийсь Гелловін у пеклі!»

Було тут і чимало золотаво-червонуватої гидоти. Генрі бачив поріст на щоках, у вухах, між пальцями. Він бачив рослинність на кроквах та електричних проводах ламп. Серед запахів тут найбільше відчувалося сіно, але Генрі з легкістю розрізнив за ним запах етилового спирту з відтінком сірки. Багато сплячих не тільки хропли, а й пукали — звучало це так, немов шість-сім бездарних музикантів намагалися щось зіграти на тубах та саксофонах. За інших обставин це здалося б кумедним… тому, хто не бачив схожу на тхора тварюку, яка звивається і шкірить