Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Жак-фаталіст 📚 - Українською

Читати книгу - "Жак-фаталіст"

184
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жак-фаталіст" автора Дені Дідро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 152
Перейти на сторінку:
що впала йому до ніг і просила ласки.

— Ми в чесному місці, — казали ченці.

— Атож, у чесному, — казав комісар.

— Прийшли у важливій справі.

— Знаємо, у якій важливій справі сюди ходять. Скажіть-но, панно.

— Пане комісаре, ці добродії кажуть вам святу правду…

Тим часам комісар теж склав протокола, а що в ньому лише просто та ясно викладався самий факт, ченці змушені були підписати його. Коли вони виходили, всі пожильці були вже на сходах, а коло дверей будинку — численний натовп, фіакр і два лучники, що посадили їх у фіакр під невиразний гомін лайки і тюкання. Вони затулили собі обличчя рясами й були в розпачі. Віроломний комісар кричав:

— І навіщо вам, панотці, учащати в ці місця та до цих жіночок? А втім, не бійтесь — я маю поліційного наказа віддати вас до рук настоятеля, а то людина порядна й вибачлива. Він не надасть цьому більшої ваги, ніж воно варте. Не думаю, щоб у ваших монастирях робили так, як у жорстоких капуцинів. Якби ви мали справу з капуцинами, я, їй-богу, пожалів би вас…

Поки комісар розмовляв з ними, фіакр їхав просто до монастиря, юрба більшала, оточила їх, бігла щодуху спереду й позаду. Там і там чулося:

— Що таке?

— Ченці.

— Що вони зробили?

— Їх заскочили в повій.

— Премонтрійці в повій!

— Атож, змагаються з кармелітами та кордельєрами!

От прибули вони. Комісар злазить, стукає в браму, стукає вдруге, втретє. Нарешті, вона відчиняється. Повідомляють настоятеля, а той дає себе чекати щонайменш півгодини, щоб скандал набрав якнайбільшого розголосу. Нарешті з'являється. Комісар говорить йому на вухо, комісар ніби заступається, а Юдсон ніби грубо відкидає його прохання, потім каже, прибравши суворого виразу й твердого тону:

— У моєму монастирі розбещених ченців немає. Ці люди — два невідомі мені чужинці, може, два переодягнені шахраї, і ви можете робити з ними все, що вам завгодно.

На цім слові брама зачиняється. Комісар сідає знову в карету й каже нашим двом бідолахам, що духу в собі не чують:

— Я зробив усе, що міг. Не думав я, що отець Юдсон такий жорстокий. І на якого біса ходити до повій?

— Якщо та, з ким ви застали нас, повія, то не розпуста привела нас до неї.

— Ха-ха, панотчики! І ви це кажете старому комісарові! Хто ви такі?

— Ми — ченці, і одяг, що ми носимо, нам властивий одяг.

— Подумайте про те, що завтра ваша справа мусить з'ясуватися, кажіть правду. Може, я прислужусь вам.

— Ми сказали вам правду… Але куди ми їдемо?

— У Пті-Шатле.

— У Пті-Шатле! У в'язницю!

— Дуже співчуваю.

Справді, туди й приставили Рішара з його товаришем, але Юдсон не мав наміру залишити їх там. Він сів у поштову карету, приїхав до Версаля, з'явився до міністра й розказав йому справу так, як йому потрібно було.

— Ось на що наражаєшся, владико, коли запроваджуєш реформу в розпутному монастирі й виганяєш з нього єретиків. Ще одна хвилина — і мене ославили б. Переслідування на цьому не припинилося б, ви почули б усі жахи, якими тільки можна очорнити добру людину. Але сподіваюсь, владико, ви пам'ятаєте, що наш генерал…

— Знаю, знаю і співчуваю вам. Послуги, що ви вчинили церкві й вашому орденові, не будуть забуті. Обранці Господні за всіх часів підпадали неласці. Вони вміли терпіти її, треба вміти наслідувати їхню хоробрість. Покладіться на добродійність і заступництво короля. Ченці! ченці! Я був ченцем і з досвіду знаю, на що вони здатні.

— Якби задля щастя церкви й держави ви пережили мене, я й далі працював би без страху.

— Я не забарюсь витягти вас звідти. Ідіть.

— Ні, владико, ні, я не піду, поки не матиму наказа про звільнення тих двох ченців…

— Честь релігії і чернецтва, бачу я, для вас такі важливі, що ви забуваєте особисті образи. Це цілком по-християнському, це дає мені науку, але не дивує в такій людині, як ви. Ця справа розголосу не матиме.

— Ох, владико, ви сповнюєте радістю мою душу! Зараз я тільки цього й боявся.

— Я про це подбаю.

Того самого вечора Юдсон мав наказа про звільнення, і другого дня на світанку Рішар з його товаришем були вже за двадцять льє від Парижа в супроводі поліцая, що приставив їх до їхнього монастиря. Разом із тим він приніс листа, яким приписувалось генералові припинити подібні заходи й накласти на наших двох ченців монастирську кару.

Ця пригода посіяла жах серед Юдсонових ворогів. Кожен чернець у його монастирі тремтів під його поглядом. За кілька місяців він дістав багате абатство. Генералові це завдало смертельної досади. Він був старий і мав усі підстави боятися, що абат Юдсон стане його наступником. Рішара він ніжно любив.

— Мій бідний друже, — сказав він йому одного дня, — що з тобою буде, коли ти потрапиш під владу негідника Юдсона? Мене від цього жах бере. Постригу ти ще не брав; послухай мене, покинь чернецтво…

Рішар послухав цієї поради й вернувся до батьківського дому, що був неподалік абатства, де панував Юдсон.

Юдсон з Рішаром бували в тих самих домах; вони не могли не зустрітися і справді зустрілися. Якось Рішар був у господині замку, що стояв між Шалоном та Сен-Дізьє, але ближче до Шалона, за рушничий постріл від Юдсонового абатства. Пані й каже йому:

— У нас тут ваш колишній настоятель. Він дуже люб'язний, але, зрештою, що це за людина?

— Найкращий із друзів і найнебезпечніший з ворогів.

— Хіба вам не хотілося б побачитися з ним?

— Аж ніяк…

Ледве він це промовив, на подвір'ї почувся гуркіт кабріолету, і з нього зійшов Юдсон з найвродливішою в кантоні жінкою.

— Ви побачите його, хоч би й не бажали, — сказала Рішарові господиня замку, — бо це він.

Господиня з Рішаром ідуть назустріч дамі, що вийшла з кабріолету, і Юдсонові. Дами цілуються. Юдсон, підійшовши до Рішара й пізнавши його, скрикує:

— А, це ви, мій любий Рішаре! Ви хотіли знищити мене, я вам прощаю це. Простіть і ви мені те, що вам довелося відвідати в'язницю, і забудьмо про це.

— Погодьтеся, пане абате, що ви були страшенним негідником.

— Можливо.

— Коли б учинити з вами по правді, одвідати в'язницю мусив би не я, а ви.

— Можливо… Гадаю, якраз небезпеці, що загрожувала мені тоді, я завдячую своїми новими звичаями. Ох, любий Рішаре, скільки я міркував після того і як я змінився!

— Жінка, що з вами приїхала, чарівна.

— У мене вже немає очей на ці принади.

— Який стан!

— Я до

1 ... 122 123 124 ... 152
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жак-фаталіст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жак-фаталіст"