Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Мелодія кави у тональності кардамону 📚 - Українською

Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мелодія кави у тональності кардамону" автора Наталія Гурницька. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 129
Перейти на сторінку:
зимно. Так не буває. В світі щось перевернулося.

— Так яскраво світить сонце, а зимно, — говорила, проте сама не чула, не сприймала і не розуміла того, що каже. — Так не буває. Треба запалити камін і п’єци… Адам ще не прокинувся? Я ж пам’ятаю.

Несподівана тиша привернула увагу Анни, і вона замовкла. Ніхто навіть не перешіптувався. Чому всі так здивовано дивляться на неї? Уже й не пам’ятала, не розуміла і не сприймала того, що тільки-но сказала.

Знов нахилившись до руки Адама, заплющила очі й в якусь мить раптом зловила себе на чітко усвідомленій думці, що кудись провалюється. Майже фізично відчувала, як щось страшне, незрозуміле, важке, безпросвітне тягне її в себе, не відпускає, не дає дихнути, навалюється, як темрява, як безнадія, як пустка, а вона ніяк не може виборсатися — грузне, грузне, грузне — по самі вінця, вже й нічого, окрім пустки, довкола немає.

Страх самозбереження привів Анну до тями. А Адам? Там немає Адама. Притулилася щокою до його руки і знов заплющила очі. Ні, вона не може його втратити. Вона просто нікому його не віддасть. Реальність якось дивно викривилася в її уяві, і Анна ніби дивилася на все збоку. Дивилась і не вірила, що це відбувається з нею насправді. Напевно, вона просто бачить сон. Якийсь дуже дурний, дивний і химерний сон.

Навіть не пручалася, коли хтось допоміг їй встати. Хто допоміг? Не змогла ні зрозуміти, ані впізнати того, хто це зробив. Чому тут стільки людей? Що вони роблять у їхньому з Адамом будинку? Що тут взагалі відбувається? Про що її запитують? Їй щось сказали? Довго не могла второпати суть того, що кажуть. Здається, щось про хворе серце Адама. Про раптовий серцевий напад. Про неможливість його врятувати. Ще щось. Нічого не змогла сказати у відповідь. Дивилася на людей довкола себе і знов не розуміла, що їй кажуть. Врешті, їй накрапали якихось ліків на воду і вклали до рук склянку.

Цокаючи зубами об її край, Анна слухняно випила ліки і знову вклякнула на коліна перед Адамом. Хотілося просто сидіти поряд, тримати його за руку — так просто, так добре, так, як колись… Знов нічого не усвідомлювала, не розуміла, не чула. Вони ж не заберуть його у неї?

У якийсь момент з’явилася Тереза, але Анна не зрозуміла, хто і навіщо прийшов. Дивилася на неї, як на чужу, і мовчала. Врешті впізнала, проте нічого сказати не змогла. Дивилась, як Тереза плаче, щось комусь розповідає, наказує щось робити, а сама не могла ані рухатись, ані говорити. Що взагалі роблять тут ці люди? Майже заздрила їм усім. Вони можуть плакати, говорити, кудись йти, а у ній не залишилося нічого, окрім пустки та болю, який рвався назовні, коловся на скалки, впивався ними в серце, лунав у голові, розтинав скроні, але ніяк не міг прорватися назовні.

Підійшла Тереза, щось сказала, але Анна дивилася на неї широко розплющеними сухими очима і нічого не розуміла. Зміст слів знов не доходив до її свідомості. Танув десь на півдорозі до розуміння і долинав до слуху лише окремими розрізненими словами та фразами. Фразами настільки дивними та химерними, що жодного сенсу в них Анна вловити не могла.

Якась жінка нахилилася до Терези і щось тихенько прошепотіла тій на вухо. Тереза здивовано звела брови і занепокоєно глянула на Анну.

— Нехай Бог милує від такого.

Застережним жестом зупинивши чоловіка, який хотів допомогти Анні підвестися, Тереза сама нахилилася до неї і легенько взяла під руку.

— Ходи зі мною, дитино, — говорила дуже обережно, м’яко, так, як говорять із важкохворою людиною. — Мушу щось тобі сказати. Не бійся, зараз повернешся до нього.

Анна насилу відірвала погляд від Адама. Куди і навіщо тягне її ця жінка? Що хоче? Навіщо взагалі кудись йти? Навіщо рухатись, говорити, йти? Невже не можна дати їй спокій? Дозволити сидіти тут, не чіпати, не шарпати.

— Анно, ти чуєш, що я кажу? — Тереза примусила її підвестися і піти до іншого покою. — Ти розумієш, що діється?

Та не відповіла. Дивилася довкола себе сухими очима, але розуміння чи болю в її погляді Тереза не бачила.

— Матка Боска, та що ж ти, дитино, з собою робиш? Ще того нам бракувало.

Тереза щільно причинила за собою двері, повернулася до Анни, якось аж надто жалісно глянула і раптом заліпила їй ляпас. Тоді ще раз, і ще.

Нічого не зрозумівши, Анна навіть не боронилась, лише машинально притулила долоню до щоки і раптом відчула, як на неї враз щось завалюється зі страшним тріском, і аж задихнулася від гострого нападу відчаю.

— Адам помер, — дивилася вже цілком осмисленим поглядом на Терезу. — Ви бачили? Він помер. Ви бачили? Бачили? Адам там.

Відчай охоплював її всю, вивертав душу, не дозволяв ані вдихнути, ані видихнути, впивався в серце пронизливим болем, ставав нестерпним і врешті розрісся до таких розмірів, що Анна вже не змогла нічого з ним зробити.

Несподівано для самої себе розплакалась. Плакала голосно, не стримуючись, тремтячими руками розмазуючи сльози по щоках. Плакала з відчаю, з безнадії, від несправедливості того, що сталося, і ще тому, що вже розуміла: ради на таке нема.

— Усе, дитино. Усе. — Тереза обійняла її за плечі й теж заплакала. — Бачиш, ніхто ж не сподівався… Мусимо пережити… Тільки не лякай усіх, як щойно.

Анна кивнула, але нічого відповісти вже не зуміла. Нарешті плакала і не могла ані стриматись, ані зупинитися.

Тереза ледь відступила. Ні, Анна не виглядає на таку, що втратила глузд. Принаймні, зараз уже не виглядала. Може, обійдеться?

Дозволивши Анні виплакатись аж до знемоги, Тереза довший час із підозрою подивлялася на неї. Серйозно остерігалась якогось невмотивованого вчинку чи прояву божевілля з її боку, проте незабаром переконалась, що помилилася. Анна поводилася цілком адекватно. Робила те, що мусила робити, вдягнула те, що вимагала традиція, говорила те, що від неї сподівалися почути, не чинила жодних перешкод тому, що робилось у помешканні, не влаштовувала демонстративних сцен розпачу, лише іноді тихенько плакала, але таке нікого не дивувало. Загалом вона поводилася так, як будь-яка інша жінка, що втратила чоловіка, якого дуже сильно любила. Нічого особливого чи такого, чого б не зрозуміли.

Анні співчували, намагалися розрадити, втішити, але сама вона не відчувала в тому жодної потреби. Була заглиблена у своє горе і намагалася не зрадити його перед сторонніми. Подумки просила в Бога вибачення за гріх розпачу, проте здолати його в собі не могла. Напади безнадії

1 ... 122 123 124 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави у тональності кардамону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мелодія кави у тональності кардамону"