Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Україна у революційну добу. Рік 1918 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Україна у революційну добу. Рік 1918" автора Валерій Федорович Солдатенко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 122 123 124 ... 143
Перейти на сторінку:
давши поштовх соборницьким процесам. Зміни влад, звісно, зовсім не нагадували зміни театральних декорацій, а уособлювалися, втілювалися в реальних перемогах і поразках, переможцях і переможених, героях і зрадниках, тріумфаторах і жертвах.

А які тільки окупанти не ступали на землю України?! Як не дивно, але ними за історично короткий строк встигли стати представники обох глобальних блоків, що розкололи світ з початку століття — і Четверного союзу й Антанти, а в роки Першої світової війни перетворили квітучий край на арену спустошливих битв, один з епіцентрів геополітичного зіткнення. Якщо ж до того додати, що в тому ж таки відтинку часу народ України зазнав воєнних агресій ще й з боку новопосталої Польщі та Румунії, то достатньо наочно можна уявити, як безжально краялося чужинцями живе тіло України, як страждав її народ.

Та й то ще було далеко не все. Сам народ виявився роз’єднаним, розшматованим. Одна його частина орієнтувалася на національно-визвольну перспективу, інша пов’язувала долю з торжеством соціальної революції, а були й ті, хто вбачали вихід у поверненні до дореволюційних порядків, у підтримці білогвардійських єдинонеділимців, хоча у планах останніх взагалі не було місця Україні як феномену. А ще — внутрішні, однак далеко не другорядні, чи менш значимі, болючіші та криваві фронти, битви, випробування.

Однак, звідавши неймовірної долі, український народ усім своїм єством довів у 1918 році: його не повернути в старе ярмо. Він нізащо не змириться ні з авторитарно-монархічним ладом, ні з окупаційною владою. Республіка, демократія, соціальний прогрес — ось до чого прагнули народ, нація.

Оскільки ж єдності поглядів на шляхи досягнення вимріяних, вистражданих та й значною мірою вже апробованих ідеалів не було, бурхливий, буремний, вогняний 1918 рік не дав відповіді на основні питання — якою буде завтрашня Україна, яким буде подальший поступ її народу.

Відповіді ці відкладалися, як мінімум, на рік 1919.

Довідки

1

Довідка: Порш Микола Володимирович (псевд: Гордієнко; 19(31) жовтня 1879, Лубни Полтавської губ. — 16 квітня 1944, Берлін) — громадсько-політичний діяч, економіст, публіцист.

Народився у німецько-єврейській родині, навчався в Лубенській гімназії, де входив до учнівського гуртка. Під час навчання в Київському університеті належав до студентської громади, був членом Київського комітету РУП. Співредагував партійний часопис „Праця” (Львів), співпрацював у газеті „Селянин”, перебував під наглядом поліції, кілька разів заарештовувався.

В 1906 р. став лідером УСДРП. Розробляв національну програму партії, присвятивши цьому спеціальну працю „Про автономію України” (1987 р.). Відомий фахівець у галузі статистики і кооперативний діяч.

Від союзу кооперативів у березні 1917 р. був обраний до Київського губернського виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій. Всеукраїнський робітничий з’їзд у липні 1917 р. обрав М.Порша головою ради робітничих депутатів та кооптував його до Центральної Ради. Як член ЦК УСДРП він ввійшов також до Малої Ради (президії).

1 листопада 1917 р. був призначений генеральним секретарем праці, виступив ініціатором прийняття низки важливих законопроектів. З 18 грудня 1917 р. на нього було покладено виконання обов’язків генерального секретаря військових справ. Згідно із законом Центральної Ради про демобілізацію армії М.Порш видав наказ про формування українського війська із офіцерів — вихідців із України. 3 січня 1918 р. на засіданні Малої Ради було схвалено закон про утворення добровільного війська (армії).

У березні 1918 р. очолював комісію при Раді народних міністрів у справах товарообміну з Центральними державами, від імені УНР підписав господарський договір з Німеччиною та Австро-Угорщиною, був затверджений головою української мирної делегації на переговорах з РСФРР.

М.Порш знаходився в рішучій опозиції до гетьманського режиму. Понад чотири місяці провів у в’язниці.

Під час розмежування в УСДРП в січні 1919 р. входив до фракції правих, виступав проти рад робітничих і селянських депутатів як органів державної влади, проти замирення і федерації з РСФРР.

В 1919 р. був послом УНР в Німеччині. Далі відійшов від політичної діяльності і присвятив себе науково-дослідній роботі.

2

Довідка: Петлюра Симон Васильович (псевд.: В.Марченко, В.Салевський, Рокитний, О.Ряст, О.Тагон, Зілот, Симон, С.Торнтон; 10(22) травня 1879 р., Полтава — 26 травня 1926 р., Париж) — громадсько-політичний, державний. військовий діяч, журналіст.

Походив із міщанської сім’ї. Навчався в Полтавській духовній семінарії, виключений із випускного класу через конфлікт з адміністрацією. Належав до РУП. Не маючи можливості продовжити освіту, виїхав на Кубань, де брав участь у впорядкуванні архівів Кубанського козацтва, став співзасновником осередку РУП — Чорноморської вільної громади. У грудні 1903 р. був заарештований, невдовзі випущений під заставу. Виїхав до Львова, співпрацював у закордонному комітеті РУП, редагував партійний часопис „Селянин”, зблизився з М.Грушевським, І.Франком, В.Гнатюком.

У вересні 1906 р. С.Петлюру ввели до складу редколегії „Ради”, далі він редагував щотижневик „Слово”. Після поразки Першої російської революції пережив духовну кризу, припинив членство в УСДРП. Разом із О.Саліковським у 1912–1917 рр. видавав у Мокві журнал „Украинская жизнь”, що з початком світової війни обстоював проросійські інтереси, брав участь у масонському русі. З 1916 р. перебував на Західному фронті, обійнявши посаду заступника уповноваженого Союзу земств.

На початку травня 1917 р. С.Петлюра прибув до Києва як делегат І Всеукраїнського військового з’їзду. При підтримці українських соціал-демократів (В.Винниченко) і Голови Центральної Ради М.Грушевського блискавично висунувся на чільні позиції в українському військовому русі, став публічним політиком загальнонаціонального масштабу. Його обрали головою Українського генерального військового комітету, делегували до складу Центральної Ради, запропонували на посаду генерального секретаря військових справ у першому національному уряді. Однак Тимчасовий уряд не затвердив відповідної посади і С.Петлюра проводив роботу явочним порядком. У цей час він виявився активним провідником здійснення офіційного автономістсько-федералістського курсу Центральної Ради, згідно якого не стільки ініціювався, підтримувався, скільки стримувався стихійний процес українізації армії, блокувалися самостійницькі зусилля М.Міхновського та його прибічників.

Ставши з листопада 1917 р. генеральним комісаром у військових справах, С.Петлюра зайняв войовничо-антибільшовицьку позицію, вживав заходів до мобілізації військових зусиль для боротьби з радянською владою. Однак, не маючи відповідної освіти й досвіду, припустившись низки помилок, не зміг надати процесу військового будівництва задовільного характеру і тому був увільнений з урядової посади.

3

Довідка: Ковенко Михайло Микитович (8(20) листопада 1988 р. листопада 1988 р., с. Грязне Охтирського пов. Харківської губ. — ?) — громадсько-політичний і військовий діяч.

Походив із селянської родини. Освіту здобув у Люботинському реальному училищі (Харківська губ.), Альтенбурзькому технікумі (Німеччина) та на механічному факультеті Дармштадтського політехнічного інституту (закінчив у 1910 р.). Інженер-механік. В 1915–1916 рр. очолював технічне бюро комітету Союзу міст Південно-Західного фронту. Член УСДРП. В 1917 р. вступив до УСС.

У липні 1917 р. М.Ковенко обраний до Всеукраїнської ради робітничих

1 ... 122 123 124 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у революційну добу. Рік 1918», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна у революційну добу. Рік 1918"