Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Романи таємничої дами були не просто популярними, а — модними. Серед читаючої публіки було навіть ознакою поганого тону не читати творінь мадам Крижанівської. Вони написані на матеріалі Середньовіччя, імператорського Риму чи Давнього Єгипту. А ще в них було головне, що тоді і тепер приваблювало і приваблює читача і що треба письменнику для успіху: цікаві накрутки сюжетів, часом і карколомні, досить жива, легка мова, різні містичні тайни і звичайно ж чудеса, що їх щедро було в романах мадам Крижанівської — хоч відбавляй! І всі ніби ж достовірні. Фантастичні і в той час у такі чудеса хотілося вірити. І їм вірили, тож письменниця мала незмінний успіх. Що і треба для творця. До всього ж читачів вражало дивне знання письменницею реалії життя, його побуту тощо тих далеких часів. Звідки авторка, яка по-суті так ніде і не вчилася, знає те, що знають в основному історики і археологи? Тож не дивно, що авторку почали називати «таємничою дамою». Що теж сприяло її популярності. Вона володіла умінням створити навколо своєї особи загадкову ауру — без цього письменнику, навіть талановитішому, буває не пробитися до успіху.

Отож, успіх у читачів був і успіх великий — що ще треба? Але тогочасна російська критика чомусь вперто ігнорувала романи «таємничої дами». Ба, навіть не вважала її за письменницю. Гм-гм… Правда, в році 1899 на мадам Крижанівську раптом звернув увагу не хто інший, як сам Максим Горький. На той час він видав перший двотомник «Нарисів та оповідань» (1898), що мав небувалий успіх у Росії і за рубежем. Двотомник швидко розійшовся і наступного року вийшло друге видання його творів, але вже в трьох томах. Того ж року він приїхав до Петербурга, де викликав чи не овації. Мав такий шалений успіх, який класикам російської літератури й не снився. В честь молодого, але вже неймовірно популярного і модного письменника влаштовували бенкети, літературні вечори і прізвище це у всіх було на устах. Його вітали метри з різних станів суспільства. Всі знали його легендарну біографію — Горький-босота, Горький-самородок, Горький-страждалець (він на той час вже встиг кілька разів побувати за революційну діяльність у тюрмах і був під наглядом поліції) — це тільки додавало йому популярності.

Це він, названий — не без підстав, — іконоборцем, пізніше, засновник соцреалізму і спілки письменників СРСР, стане радянською іконою.

Так ось, Максим Горький у своїй нашумілій роботі «Ванькіна література» (вже з самої принизливої назви зрозуміло про що піде мова) «довбонув» і популярну Віру Крижанівську. В пух і прах тоді розніс її прозу, звинувативши письменницю у всіх гріхах, а головно в тому, що вона, мовляв, орієнтується лише на малокультурного обивателя, що її твори — не висока, соціального ґатунку література, — а всього лише «бульварні розважалочки». І т. д. І т. п.

А втім, минуть роки і пролетарському класику теж дістанеться. Один з його недоброзичливців писатиме, що Горький, мовляв, «середній загалом письменник», уклав угоду з дияволом — ні більше, ні менше, і тому Горькому був даний успіх, якого за свого життя не знали ні Пушкін, ні Гоголь, ні Лев Толстой чи Достоєвський. Тому в нього було все: і гроші, і слава, і жіноча ласкава любов». Пролетарського класика навіть порівнювали з його ж героєм, «старцем лукавим» Лукою («На дні»), який «брехав… але з жалю до нас, чорт візьми!». Сьогодні він один з найнепопулярніших класиків Росії. Не рятує його навіть і те, що жовтневий переворот він свого часу вважав політичною авантюрою (про події 1917-1918 рр. він видасть книгу «Несучасні думки», де змалює жахливі картини здичавіння норовів в охопленому червоним терором Петрограді).

Хто зна, чи укладав радянський Буревісник спілку з дияволом, як то раніше утнув Фауст. Правда, німецький алхімік і астролог ХVІ століття дияволу продався не за здатність до літератури, як буцімто Горький, а — за молодість, силу й багатство та все ж… (Багатство і силу, себто вагу в суспільстві, дає й література). Взагалі, спілка Горького з дияволом — була вона чи ні — темна справа. А ось спілка з дияволом — чи з ким там? — Віри Крижанівської свого часу обговорювалась чи як не доконаний факт. Навіть з досить серйозними «доказами». Це після того, як історичні романи таємничої дами стали популярними — і не тільки своїми захоплюючими сюжетами. Один з критиків писав, високо поціновуючи роман «Цариця Хатасу», що мадам Крижанівська навдивовижку добре знає побут прадавніх єгиптян: «Може, навіть, краще, як прославлений історичний романіст Еберс». (Був такий).

До всього ж із зневажливою критикою Горького письменниці Віри Крижанівської не погодилась Французька академія наук. За надзвичайно точно переданий дух історичної епохи у своїх романах, особливо в творі «Залізний канцлер Давнього Єгипту» «таємній дамі» одноголосно було присвоєно титул — до речі, в тому році як її ганив Горький, — «Офіцер Французької академії» з врученням ордена «Пальма академії» в 1907 році. Тоді ж Російська академія наук не менш високо поцінувала її роман «Світочі Чехії» — виходить було за що? Виходить, її творчість все ж не була «бульварними розважалочками», хоч вона й не сягала класичних вершин. (Але й таких творів, як «Мати» вона теж не писала).

І все ж — «таємнича дама».

Чому — таємнича?

Це загадкове визнання прилипло до неї як письменниця розпочала серію (працездатність її й справді була титанічною! І це за слабкого загалом здоров’я!) фантастичних романів, «окультно-космологічних» за висловом самої авторки. Як бачимо, писала не просто багато, а відразу ж циклами! Чим не Бальзак — але лише по працездатності, — в спідниці! Містика якась!

І все ж варто сказати, що без містики в літературній творчості цієї дами не обійшлося.

Давньою історією та окультизмом Віра Іванівна захоплювалася чи не з дитинства. Коли дівчатка її віку гралися в ляльки, вона не розлучалася з «дорослими» книгами, особливе штудіювала праці істориків. Пам’ять у неї була пречудова, прочитане з ходу запам’ятовувала — цілими сторінками. (Вдома у них ще від батька зосталася добра бібліотека). Оскільки