Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

справив на юнака Париж, місто, що «вабило всіх, а особливо молодь». У листі до батька Жуль захоплено ділиться своїми враженнями: «Яка насолода для мене… бути в курсі всіх літературних подій, ловити найновіші віяння, стежити за різними фазами, через які проходить література… Тут можна зробити глибокі спостереження над сучасним і замислитися над майбутнім». Найсуттєвіше сказано: відтепер Жуль чітко усвідомлює своє призначення — література. Знайомство з Александром Дюма-батьком, що вельми прихильно поставився до юнака й підтримав його починання, надало Вернові впевненості й зміцнило його рішення присвятити себе літературній діяльності.

Значний вплив на літературну долю Жуля Верна мала зустріч 1862 року з видавцем Жулем Етцелем, який залучав талановитих авторів до співробітництва в новому дитячому журналі. «Журнал виховання та розваг» — а разом з його випуском планувалося також видання однойменної бібліотеки новинок дитячої літератури — ставив за мету популяризувати серед юних читачів природничо-наукові знання й найкращі твори вітчизняних та зарубіжних письменників. Жуль Етцель дуже прихильно ставився до молоді. «Діти — наше майбутнє,— казав він, — їм треба прищеплювати віру в прогрес, віру в людину, що робить незвичайне звичайним і здатна стати володарем природи, господарем власної долі. Ми повинні навчати й виховувати розважаючи…»

Так сталося, що саме Етцелеві Жуль Верн передав рукопис свого першого роману «П'ять тижнів на повітряній кулі», в якому сміливо поєднав дві наукові проблеми, які особливо хвилювали його сучасників: кероване повітроплавання й дослідження Центральної Африки. Досвідчений видавець і тонкий поціновувач винахідництва, Етцель одразу зацікавився романом — саме такого автора йому бракувало для здійснення грандіозних задумів! І зробив дещо несподіваний і незвичний крок: запропонував Вернові довготривалий контракт, замовивши йому цілу серію книжок під загальною назвою «Незвичайні подорожі». До неї увійшло 65 романів — увесь творчий доробок письменника. Таким чином, Етцель «створив» Жуля Верна, а Жуль Верн у свою чергу став творцем нового літературного жанру — реалістичної наукової фантастики.

Ідея нового, покладена в основу твору, — ось, певне, найбільш загальне визначення її сутності. І нового не будь-якого, не лише незвичайного, але такого, що виростає з різних сфер людської діяльності — науки, техніки, побуту, суспільних відносин. Талант Жуля Верна ґрунтувався на дивовижній здатності абстрагуватися від навколишньої дійсності й силою уяви переноситися туди, де діяли його герої. Наукова вірогідність і наукове передбачення — ось основа фантастики «Незвичайних подорожей».

Однак уяву письменника живили цілком реальні ситуації, а його геніальна інтуїція базувалася на глибоких знаннях з найрізноманітніших галузей науки: географії, фізики, математики, астрономії. Заслуга Жуля Верна в тому, що вперше в літературі наукові й насамперед технічні досягнення, які раніше служили лише тлом чи деталлю сюжету, стають центральним об'єктом художнього полотна. «У його творах майже завжди йдеться про цілком здійсненні винаходи та відкриття, й іноді він напрочуд точно передбачає дійсність. Його романи викликали практичний інтерес: він вірив у те, що змальоване ним буде винайдене. Він допомагав своєму читачеві освоїтися з майбутнім відкриттям і зрозуміти, які воно матиме наслідки…» — писав англійський фантаст Герберт Уеллс про свого талановитого попередника.

Головний нерв творчості письменника-фантаста — перебудова світу. Вигадуючи майбутнє, Жуль Верн зображував його як удосконалене сучасне. Всесильний розум заволодіє природою. Усі чотири стихії: земля, вода, повітря й вогонь — неминуче будуть підкорені людиною. Спільними зусиллями людство не тільки перебудує свою планету, а й відкриє нові світи. «Щастя всміхається відважним…» — переконаний Жуль Верн. Герої «Незвичайних подорожей» винаходять дивовижні машини, підводні й повітряні кораблі, здійснюють географічні відкриття, досліджують кратери вулканів і морські глибини, проникають у неприступні хащі, відкривають нові землі, стираючи з географічних карт останні «білі плями». Тільки утверджуючись у реальному світі своєю діяльністю, долаючи перешкоди, які ставить природа, людина може знайти себе. У романах Жуля Верна винахідники, інженери, будівельники споруджують прекрасні міста, зрошують безплідні пустелі, знаходять способи прискореного росту рослин з допомогою апаратів штучного клімату, конструюють електричні прилади, що дають змогу бачити й чути на великих відстанях, мріють про практичне використання внутрішнього тепла Землі, енергії Сонця, вітру й морського прибою, шукають шляхи продовження життя й заміни виснажених людських органів новими й чимало інших чудових речей, які полегшують життя й працю людини та допомагають їй удосконалювати світ.

У липні 1865 року Жуль Верн одержав листа від Жорж Санд із подякою за надіслані романи «Подорож до центру Землі» і «Від Землі до Місяця». Молодий автор був зворушений прихильністю великої письменниці. Та особливо йому запала в душу одна фраза з її листа: «Сподіваюся, що незабаром Ви поведете нас у морські глибини і Ваші герої мандруватимуть у підводних апаратах, удосконалених Вашими знаннями та фантазією». Заповітне бажання оспівати бентежну морську стихію знову спливло з глибин свідомості. Настав час реалізувати велику мрію.

Отож первісним сюжетом книжки було море й любов до нього. Однак Жуль Верн був змушений визнати, що морські хвилі, шторми — це тільки поверхня, зовнішня оболонка; аби заволодіти серцем Амфітріти[93], пізнати всю її чарівність, треба проникнути в глибини морської товщі й дослідити безодні, де заховані незліченні багатства. «Підводна мандрівка» — таким був задум роману, але назва кілька разів змінювалася: «Мандри під хвилями океану», «25 000 льє під водою» й нарешті «20 000 льє під водою». Але як обернути мрію на реальність?

І письменник заходився ретельно вивчати наукові праці про підводне плавання. У старому морському журналі за 1820 рік він натрапив на статтю, де йшлося про перші в світі «підводні човни».

У середині 50-х років XVII століття французький монах Фурньє побував на Запорізькій Січі, й ось що він розповів про «підводні піроги» козаків: просмолений човен перевертався, до його бортів прив'язувалися мішки з піском; повітря, яке залишалося під дном човна, вистачало, аби кілька чоловік могли непомітно підкрастися по мілководдю до ворога.

Перший справжній підводний човен з металевою обшивкою збудував американський механік Вашнелл. «Черепаха» — таку назву одержав цей човен — нагадувала яйце, що складалося з двох половинок, скріплених болтами, й приводилося в рух веслувальним гвинтом, який обертався з допомогою руків'я. «Черепаха» загинула на рейді Нью-Йорка при спробі підірвати англійський корабель «Ігл».

1797 року, в розпал війни Франції проти Англії, американський інженер Роберт Фултон запропонував французькому урядові свій