Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Може, ти, Гульвісо, забув, що я заміжня жінка і поважно ставлюся до свого статусу? Тільки мій чоловік може до мене торкатися…

Гульвіса глузливо підморгнув:

— А хто ж тоді я, по-твоєму, любове моя? Чи ти забула, що я і є твій чоловік? До того ж, перший, у мене перевага…

Ці слова спантеличили дону Флор і вона завагалася, перш ніж відповісти:

— Не вигадуй… Нема про що й говорити…

Знадвору почулися впевнені кроки доктора Теодоро.

— А ось і мій чоловік, іди вже Гульвісо, тобі пора!.. Я страшенно рада, ти й не уявляєш, яка рада тебе побачити… Це було прекрасно, я дуже цього потребувала.

Але Гульвіса і не думав іти.

— Поквапся, божевільний, зараз він відчинить двері!

— А чому я, власне, мушу йти?

— Бо він зараз зайде та й побачить тебе, голого, і що я, по-твоєму, маю йому сказати?

— Дурненька… Нічого він не побачить, лише ти можеш бачити мене.

— Але ж він ляже в ліжко…

Гульвіса скрушно знизав плечима.

— Нічого не вдієш, нам, звісно, буде трохи затісно втрьох, але що поробиш, таке життя…

Цього разу вона не на жарт розізлилася:

— Та що це ти собі надумав? Як можеш так до мене ставитися? Хто тобі дав право говорити зі мною, як із послідущою хвойдою? Та як ти смієш? Чи в тебе й краплі поваги не зосталося? Ти геть, бачу, забув, що я порядна жінка…

— Не гнівайся, люба… Ти ж сама мене покликала…

— Я лише хотіла тебе побачити і поговорити з тобою…

— Але ж ми ще навіть не поспілкувалися…

— То приходь завтра, тоді й наговоримось, а зараз…

— Я не можу отак просто брати і приходити… Чи, може, ти собі думаєш, що це так просто, як гайнути в Санто-Амаро чи в Фейру-де-Сантану? Чи, по-твоєму, мені досить сказати: «Ну все, мені пора, скоро повернуся»? Ні, люба, якщо вже я тут, то це надовго.

— Але ж заради Бога — не в спальні, не в ліжку! Послухай, Гульвісо, навіть якщо він тебе не побачить, я помру від сорому, знаючи, що ти тут, поруч. Я так не можу, — в її голосі забриніли сльози, а бачити, як вона плаче, Гульвісі завжди було нестерпно…

— Ну гаразд, я ляжу в вітальні, а завтра все обговоримо. Але спершу поцілуй мене.

Чути було, як доктор миється у ванній, долинав шум води. Дона Флор підставила щічку.

— Е, ні, моя люба… Або цілую твої вуста, або нікуди не йду…

Ще трохи і доктор буде в спальні… Що залишалося доні Флор? Довелося скоритися тиранові.

— Ох, Гульвісо… — тільки й мовила дона Флор, як жадібні вуста затулили їй рот. О той палкий, нестримний, довгоочікуваний цілунок. Справжній поцілунок!

Гульвіса вийшов голий і красивий, о, який же він був красивий! Золотистий пушок вкривав його руки і ноги, на грудях красувалися світлі кучері, шрам від ножа на лівому плечі, грайливі вуса та хтивий, сповнений жаги погляд. Він пішов, а її вуста досі палали від палкого поцілунку.

Ледь переступивши поріг, Теодоро засипав дружину заслуженими компліментами:

— Свято вдалося на славу, люба. Ти все чудово спланувала, було вдосталь і їжі, і напоїв. Ось це я розумію — враховано кожну дрібницю… — І він почав переодягатися за узголів’ям ліжка, доки дона Флор одягала сорочку.

— Так, Теодоро, все вдалося на славу.

З нагоди їхньої урочистої дати дона Флор вирішила вдягнути сорочку, що була на ній їхньої першої шлюбної ночі в Паріпе, витвір мистецтва дони Енеїде, відтоді вона її жодного разу не вбирала. Поглянувши в дзеркало, переконалася в тому, що красива і жадана, і їй одразу ж захотілося, щоб Гульвіса її побачив.

— Теодоро, я піду поп’ю води.

Мабуть, Гульвіса заснув після своєї виснажливої дороги, і боячись розбудити, вона пройшла коридором навшпиньках. Їй хотілося лише краєм ока побачити його, злегка торкнутися до його обличчя і, якщо він не заснув, показати хоча б здалеку свою прозору сорочку.

Дона Флор увійшла до вітальні саме тієї миті, коли Гульвіса поспіхом виходив звідти. Вона зупинилась, і її лише обдало холодом, а серце стислося: отже, ображений Гульвіса таки вирішив піти і вона знову зостається сама. І не побачить уже його красивого обличчя, його вуст, спраглих поцілунку, ніколи вже вона не прикриватиме своїх принад сорочкою, щоб він, голосно регочучи, зривав її з неї, ніколи більше… Вона образила його, і він пішов…

Що ж, може, це й на краще. Вона порядна жінка, а порядним жінкам не годиться милуватися голизною іншого чоловіка, тимчасом як її законний чекає в ліжку в новій піжамі (подарунок на річницю). Так навіть краще… Гульвіса пішов назавжди… Вона побачила його, поцілувала, то й добре. Так краще, повторювала вона, так буде краще…

Дона Флор попрямувала в спальню. Але чому він так поспішав? Чому вирішив раптом піти, коли щоб опинитися тут, здолав простір і час? Хтозна чи пішов він назавжди, можливо, ще й повернеться?

А може, він просто вийшов прогулятися нічною Баїєю, перевірити, як там без нього гра? Що як просто вирішив навідатися в «Палас», у «Три Герцоги», у «Табарис», «Абайшадиньйо» чи в притони Зезе Менінгіта й Абіліу Мокеки, або в кубло Паранаґуа Вентури?

V

ПРО ЗАПЕКЛУ БОРОТЬБУ ДУХУ ТА ПЛОТІ, ПРО ДИВОВИЖНІ ТА НЕЙМОВІРНІ ПОДІЇ ЧЕРЕЗ КАРКОЛОМНІ ОБСТАВИНИ, ЩО МОЖЛИВІ ЛИШЕ В БАЇЇ, ВІРИТЕ ЧИ НІ…

(під акомпанемент атабаке, аґоґо та жартівливої пісеньки Ешу: «заледве зачинив я двері, як знову велів їх відчинити») 

КУЛІНАРНА ШКОЛА «СМАК І МИСТЕЦТВО»

ЯКА ЇЖА СМАКУЄ, А ЯКУ НЕНАВИДЯТЬ БОГИ ОРИША

(Зі слів Діонісії Ошоссі)

Щосереди Шанґо ласує амалою[67], а в інші дні їсть черепах та баранину (ажапа та агута).

Еува, богиня джерел, терпіти не може кашаси та курятини.

Іямассе полюбляє страву з фазана — конкем.

Для еґума готуйте козла та півня.

Омолу ненавидить краби.

Манірна Ошум, яка обожнює дзеркала та віяла, любить їсти страви з батату, цибулі та креветок. Як гарнір до козлятини, улюбленого м’яса цього божества, слід подавати кукурудзяне борошно з пальмовою олією та бджолиним медом.

Ошоссі, найшанованіше божество, король Спокою й чудовий мисливець, страшенно вибагливий у їжі. У лісі він полює на вепрів, а рибу їсть лише очищену і на дух ненавидить батат і білу квасолю, а ще він зневажає вікна, адже його домом є дикі чагарі. Для войовничої богині Янси, яка не визнає смерті, не варто подавати салат-латук або сапоте, її улюблена страва — аракаже.

Квасоля з кукурудзою — для Ошумари, а для Нана — добре приправлене каруру.

Божество