Читати книгу - "Пора серця. Листування"

590

Флінкер Книгарня у Парижі, яку утримував уродженець Чернівців Мартін Флінкер.

591

книжку до дня народження Подарунок до 33-го дня народження 25.6.1959, позначений у NkPC (пор. № 139).

592

DLA D 90.І.2831/9: машинопис. рукопис. кор. лист, адресований: М. Paul CELAN / 78, Rue de Longchamp / PARIS 16ème / FRANCE, Меннедорф (Цюрих), 8.8.1939.

593

у Римі ІБ шукала в Римі для себе й Макса Фріша помешкання. 22.7.1959 вона писала з Неаполя своїм батькам: «Я виїжджаю в понеділок, 27-го, з Риму в Уетікон» (PNIB).

594

Скуол (Scuol) Місцевість у швейцарському Енґадіні, німецькою Шульс (Schuls), де лікувався Макс Фріш.

595

Сільз Марія Пор. № 134/Прим.

596

Гонорар Пор. № 103.

597

Кашніц Вальзер Обоє були представлені в новому числі XXIII (1959) альманаху «Botteghe Oscure».

598

Подорож літаком Пор. № 133

599

Семестр у Франкфурті «Франкфуртські лекції». Після лекції «Fragen und Scheinfragen» / «Питання і вдавані питання» (25.11.1959) ІБ прочитала ще лекції «Uber Gedichte» / «Про вірші» (9.12.1959, де вона, серед інших, говорила про ПЦ), «Das schreibende Ich» / «Я, що пише» (стосовно дати пор. № 155/Прим.), «Der Umgang mit Namen» / «Обходження з іменами» (10.2.1960) та «Literatur als Utopie» / «Література як утопія» (24.2.1960).

600

Ювілейний Збірник на пошану Мартіна Гайдеґґера до сімдесятиріччя з дня народження (hrsg. von Günther Neske, Pfullinger 1959) вийшов без участі ІБ та ПЦ; Вірш ІБ «Anrufung des Großen Bären» / «Заклинання Великої Ведмедиці» Вальтер Єнс, щоправда, повністю передрукував і ґрунтовно проінтерпретував у статті «Маргіналії до сучасної літератури. Три інтерпретації», с. 225–231, особливо 229 і далі). ПЦ й філософ контактували з кінця 1950-х рр., надсилаючи книги один одному. Про їхню першу особисту зустріч у липні 1967 р. свідчить вірш «Todtnauberg» / «Тодтнауберґ»; полеміку ПЦ з творчістю філософа, починаючи з ранніх 1950-х років, документують численні сліди читання у ВРС.

601

критичну працю про Гайдеґґера Дисертація ІБ «Критичне сприйняття екзистенціальної філософії Мартіна Гайдеґґера» мала концепцію, спрямовану проти нього, однак у сенсі гайдеґґерівського мислення вона впадає в апофеоз мистецтва й літератури як єдиних виражальних форм екзистенційного досвіду. Гайдеґґер особисто висловлював бажання мати у збірнику на свою пошану ліричний доробок ІБ. Прохання про подібні жести ІБ й пізніше відкидала.

602

політичний промах Пор. № 138.

603

врешті видадуть Віттґенштайна Перше видання трактату Віттґенштайна «Tractatus logico-philosophicus» і «Філософських досліджень» («Schriften», Bd.i, Frankfurt а. М.: Suhrkamp 1960) значною мірою було ініційоване ІБ. Проте на висловлене Унзельдом бажання (12.6.1959, архів видавництва «Suhrkamp», Франкфуртський університет) взяти на себе впорядкування вона не погодилася. ПЦ, який мав додаток до цього тому, здається, зацікавився цим філософом, який походив з Австрії, але викладав у Кембриджі, лише 1967 р. завдяки Францу Вурму.

604

HAN/ÖNB папка 5, арк. 21–22: машинопис. рукопис. кор. лист, конверт відсутній.

605

кілька днів тому У своєму листі від 29.7.1959 (NPC) Неске поєднав прохання до ПЦ все-таки надіслати до збірника вірш з інформацією про те, що Гайдеґґер саме інтенсивно займається збіркою «Мовні ґрати» і був би дуже радий отримати від ПЦ що-небудь з його творчого доробку.

606

список Не тільки ПЦ, але й ІБ були в списку, до того ж і низка спільних друзів та осіб, до яких ПЦ ставився дуже критично (пор. № 140).

607

Ректорська промова у Фрайбурзі Коли і в якій формі ІБ та ПЦ познайомилися зі змістом промови Гайдеґґера від 10.5.1933, невідомо. У ній філософ недвозначно привітав прихід до влади нацистів такими словами: «Ми воліємо самих себе. Тому що молодша й наймолодша сила народу, яка віднині підноситься над нами, вже вирішила це питання», і говорив про «красу» і «велич цього піднесення» («Самоствердження німецького університету», hrsg. von Hermann Heidegger, Frankfurt а. M. 1983, S. 19.)

608

Белль сьогодні 3.4.1959 р. Белль відповів на написаного 2.12.1958 р. листа (пор. № 112) з повідомленням Фірґеса про боннське поетичне читання, що його наступний роман міститиме справжню відповідь на це. На гострі докори ПЦ від 8.4.1959 Белль також відповів у гострих тонах (пор. № 197). 10.4.1959 ПЦ зміг прочитати у «FAZ» — як 14-ту подачу публікованого там роману «Більярд о пів на десяту», — що саме Белль, ймовірно, мав на увазі. З перспективи Я-оповідача там згадується про його дядька, який мріяв про славу, що «він її сподівався здобути вдалими віршами; це була мрія, яку він виношував на багнистих стежках, два роки поспіль […], залишився зошит з віршами, чорний костюм»; у трохи згодом змальованому ним самим словесному портреті оповідача можна впізнати ПЦ на тодішніх фотографіях: «я був ніжним, майже мініатюрним, щось між рабином і представником богеми, чорноволосий і вдягнутий у все чорне, з незбагненним виглядом сільського походження».

609

Андерш ПЦ мав упередження проти першого видавця збірки «Відрочений час», відколи той не відреагував на довгого листа від 27.7.1956 р., що стосувався афери Ґоль; між іншим, він вважав роман Андерша «Занзібар, або остання причина» приховано антисемітським (до Германа Ленца, 21.3.1959).

610

Шнабель Про відмову автора книжки «Слід дитини» від гонорару ПЦ знав із повідомлення про радіопередачу, що лежала в основі книжки («FAZ», 11.3.1959). У листі без звертання, помилково датованому 1958 роком (8.4.1959), він критикував його, позаяк той як член журі проголосував за присудження романові Ґреґора фон Реццорі «Горностай у Чернополі» премії Фонтане («FAZ», 26.3.1959). ПЦ закидав народженому в Чернівцях прозаїкові, що той, як і Андерш, пише про «міазми стічних канав у єврейських дворах» і водночас про «прекрасних мигдалеоких єврейок» (PN 200.1 Anm.).

611

Оксфорд ПЦ посилається на статтю «Poeta doctus» в газеті