Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Облизавши губи, Катя розбила кожні скляні дверцята і трощила сервери один за одним. Поступово припиняли працювати вентилятори охолодження, вимикалися лампочки, летіли іскри. В кімнаті ставало все тихіше.

За кілька хвилин розібравшись з усіма серверними шафами, в дальньому куті, за шафами, вона помітила невеликий стіл з комп’ютером, дроти від якого тягнулися до найближчих серверів. Навіть не намагаючись увімкнути екран, Катя розібралася і з цим комп’ютером.

— Те, з чого вона створює свою спотворену душу, — відповів Андрій на питання Степана. — Це та темрява, що є в кожному з нас!

Натібріс піднесла чорний уламок душі до капсули, і той повільно опустився в кокон. За кілька секунд в капсулі з’явилося чорне світіння. Воно пульсувало, наче відтворюючи удари серця. Натібріс доторкнулася до цієї темряви — і вони наче злилися. Повільно темрява огортала білу безтілесну сутність. І нарешті образ дівчини став повністю чорним.

— Якого?.. — тільки і встиг вимовити Степан.

В наступну мить Натібріс та чорне сяйво втягнулося в кокон, наче нічого і не було.

— Вона закінчила створення душі! — здогадався Андрій.

— І що ми будемо робити? Вимкнемо чи знищимо кокон?! — як тільки детектив це сказав, по всьому лісі засвітилися біоелектричні провідники. І згасли.

— Схоже, Катя нас випередила… — обидва обернулися до будинку, в очікуванні, що згасне світло. Проте, що будинок, що ліс все так само були освітлені.

— Акумулятори в стінах… — здогадавшись, Степан ляснув себе по лобі.

Почулося легеньке шипіння з капсули. Вони знову повернули голови до кокона Натібріс і підійшли трохи ближче. Верхня, вигнута скляна частина капсули піднялася, розділилася на дві частини. Обидві частини повільно опускалися вздовж корпусу і зупинилися, трохи не діставши до землі.

З кокона почала виливатися слизька рожева рідина. Всередині щось ворушилося. І вже в наступну мить за корпус схопилася молода жіноча рука.

Трохи вимучена Катя нарешті піднялася на останній поверх, який водночас був спальнею для Євсія. Оглянувшись, вона зрозуміла, що на третьому поверсі нема чого розбивати. Ліжко та шафа не становили ніякої загрози чи проблеми. Та й стіл з паперами не було причини розбивати. Єдине, що вона зробила, так це витягнула всі шухлядки зі столу, висипала всі папери на одну єдину купу і просто стрибала по них, влаштовуючи безлад.

Настрибавшись вдосталь, Катя викинула дошку і побігла вниз. Вона зробила все, що могла, щоб ці досліди не повторилися.

Пробігши повз двері серверної, бічним зором вона побачила, як іскриться декілька дротів. Встигнувши подолати ще кілька метрів, Катя зупинилася, як вкопана. М’язи не дозволяли їй рухатися далі, а вилиці неприємно звело. Вона зрозуміла, що їй ще треба було зробити.

— Ми спізнилися… — підсумував Степан, дістаючи пістолет з-за поясу.

З кокона з’явилася друга рука, яка схопилася за інший край капсули. Повільно з рожевої рідини піднялася і сама Натібріс. Оголене тіло було мокрим. Не поспішаючи, вона провела руками по волоссю та обличчю, яке було так схоже на Янине, змиваючи рідину разом з маленькими незрозумілими шматочками, які були схожі на желе.

Вона очистила одну за одною руки від плечей до кистей. Її пальці ковзали по шиї і спускалися вниз. Натібріс одночасно знімала залишки слизької рідини і вивчала своє справжнє, людське тіло.

Руки спускалися від шиї до ключиць, далі до пружних грудей, які вона з цікавістю стиснула. Пальці ковзали по ребрах та животі. На обличчі Натібріс з’явилася радісна посмішка.

Нарешті, після змивання залишків рідини зі свого торса, вона, не поспішаючи, вилізла з капсули і стала босими ногами на траву.

Катя розвернулася і знову побігла на третій поверх. Схопивши свою дошку, а також в оберемок велику кількість паперу, вона спустилася до серверної. Не довго думаючи, жбурнула папери на дроти, що іскрилися. Знадобилося кілька секунд, перш ніж на першому папірці виникла ледь помітна темна пляма. І ще через кілька митей пішов сизий дим, за яким з’явився вогонь.

У полум’я, що розповсюджувалося по паперах, полетіла дошка. Із великим задоволенням вона дивилася на вогонь і сподівалася, що зараз загориться дошка, а далі підлога і весь дім. Але вогонь поступово згасав, паперів було замало, а дошка так і не загорілася. Тож знову швиденько Катя побігла на третій поверх, щоб принести звідтіля ще паперу.

Оглянувши кімнату ще раз, вона, окрім паперу, вирішила взяти із шафи речі Євсія разом з вішаками. Скинувши на підлогу серверної спочатку папір, вона дочекалася, доки знову спалахне вогонь, після чого вже кидала одежу.

Вмить вогонь зник, а серверна почала наповнюватися густим чорним димом. Не довго думаючи, Катя збігала за ковдрою та іншою постільною білизною. По всьому другому поверху вже поширювався дим. Закинувши постіль у серверну, заходячись кашлем, Катя нарешті побігла на перший поверх.

Натібріс ще раз провела руками по своєму волоссю, обличчі, шиї та грудях. Далі вона почала прибирати рожевий слиз зі своїх сідниць та ніг. Все це грудками та великими краплями падало на землю.

Нарешті, більш-менш очистивши своє тіло, з посмішкою Натібріс зробила кілька кроків від капсули. Їй подобалося відчувати ступнями прохолодну траву, холодний подув вітру своєю вологою шкірою. Навіть шарудіння листя на деревах чулося зовсім інакше, по живому. І її зовсім не бентежило, що вона досі була оголена.

Ні Степан, ні Андрій не були впевнені в тому, що саме їм робити. З одного боку вони наче підглядали за Натібріс. А з іншого — це був монстр, через якого загинули десятки, якщо не сотні людей.

— Що будемо робити? — детектив все ще цілився у Натібріс.

— Я… я не знаю… — розгубився журналіст.

Попри те, що вони говорили пошепки, дівчина повернулася в їх сторону та посміхнулася:

— Хіба вам не казали, що підглядати — не добре?! — граціозною ходою вона попрямувала до чоловіків.