Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

У ранній радянській пропаганді термін «фашизм» траплявся дуже часто, але його значення було повністю спотворене і політизоване, оскільки його використовували як політичну лайку. Усіх ворогів СРСР радянський пропагандистський апарат ототожнював з фашистами. Деякі з них — Бандера, Мельник і хорватські політики (Павелич) — насправді взяли фашизм на озброєння, а деякі — ні. Так, польську Армію Крайову і польських політиків, наприклад Иозефа Бека й Едварда Ридз-Смігли, також називали фашистами, що можна навести за приклад такого навмисного пропагандистського викривлення[1834]. До війни декотрі польські політики симпатизували нацистській Німеччині, а деякі підрозділи Армії Крайової насправді співпрацювали з німцями, але фашизм як такий не був їхньою характерною ознакою. Проте у радянських моделях пропаганди всіх їх називали фашистами, насамперед, через те, що вони не воювали проти нацистської Німеччини на радянському боці, не погоджувалися з радянським пануванням у Польщі і виступали проти польської комуністичної влади[1835]. Крім того, у роки «холодної війни» слово «фашистський» стало крилатим епітетом — одним з елементів ідеологічної зброї, спрямованої проти демократичних країн Західного блоку[1836].

У радянському керівництві (включно і Хрущов) були добре поінформовані про те, що ОУН і УПА воюють проти радянських партизанів та знищують поляків і євреїв; така інформація надходила задовго до того, як навесні-влітку 1944р. Червона армія увійшла на територію Західної України (варто зазначити, що після вступу радянських військ ОУН та УПА не припинили етнічні чистки поляків та вбивство євреїв, які ховалися в лісах). Злочини націоналістів не були повністю результатом домислів радянської пропаганди, але офіційна їхня репрезентація завжди мала вигляд спотвореного, спрощеного і пропагандистського наративу. Зокрема, жертв масового насильства ОУН і УПА завжди називали «радянськими людьми» і ніколи не вказували на їхню національну належність, ігноруючи специфіку характеру цих злочинів[1837].

Одне з основних спотворень, яке було притаманне ранньому етапу радянської пропаганди, ґрунтувалося на тому, що ОУН і УПА вважали невід’ємною частиною нацистської імперії. Бандерівців називали не людьми, а звірами або посіпаками нацистської Німеччини. Так, на одній із карикатур, надрукованих у газеті «Радянська Україна», намалювали отруйну змію, що виповзає з труни, на шапці і чорній шкірі якої зображені тризуби (іл. 212), а над труною, що символізує переможену нацистську Німеччину, — лежить шолом із зображенням свастики[1838].

З кінця 1944 р. газета «Вільна Україна» розпочала публікацію матеріалів, що знайомили читачів з уривками виступів українських селян, робітників та інтелігенції, які засуджували «українсько-німецьких націоналістів». 12 листопада 1944 р. в газеті надрукували виступи селян Львівської області. Так, Іван Мех, голова сільради с. Суховоля, говорив: «Три роки ми терпіли муки й знущання від німецьких хижаків, три роки вони нас мучили, мордували, хотіли перетворити нас на рабів. Але не вийшло.

На заклик великого Сталіна весь радянський народ піднявся на велику Вітчизняну війну і почав запеклу боротьбу проти гітлерівських поневолювачів. Наші селяни не вірили німцям та їх поплічникам українсько-німецьким націоналістам і як тільки могли шкодили ворогові»[1839].

Іван Турок (с. Нагачів) сказав: «Німці убивали наших людей і палили наші села. Це ж саме робили і бандити — бандерівці. Наш народ прокляв їх, скільки вони завдали лиха! Ми ліквідуємо наслідки фашистського господарювання, відбудовуємо господарство, а бандерівці намагаються заважати нам в цьому. Смерть бандерівцям! (Оплески, вигуки: «Ганьба бандерівцям! Смерть їм!»)

Товариші! Та невже ми довго будемо терпіти українсько-німецьких націоналістів? Треба з ними якнайшвидше розправитись.

З перших днів визволення з нашого села пішло в Червону Армію більше 300 чоловік. Вони б’ють ворога на його ж території, захищають честь радянської батьківщини. А тут якісь недобитки натякають на те, що вони люблять Україну і що ніби за неї борються.

Нічого схожого! Бандерівці — це такі ж фашисти, як і німецькі розбійники. Це їх найняв Гітлер вбивати український народ. Треба взятись спільними силами і знищити фашистських блюдолизів. Багато вже накипіло у нас ненависті до них. Знищимо українсько-німецьких націоналістів. (Оплески). Товариші! Червона Армія жене все далі й далі ворога. З великою радістю ми прочитали доповідь товариша Сталіна, що фашистський звір буде скоро добитий у власному лігві і що скоро над Берліном встановлений прапор перемоги. (Оплески)»[1840].

П.М. Трегуба, завідувач обласного відділу охорони здоров’я, заявив: «Та агенти німецького фашизму українсько-німецькі націоналісти ще намагаються гальмувати нашу роботу. Щось базікаючи про “самостійну Україну”, насправді вони є найлютішими ворогами України і українського народу, вони мріють повернути український народ у рабство фашистської Німеччини»[1841].

Ольга Соболь, шкільна вчителька із м. Золочів, розповіла, як люди постраждали від німецької окупації і як вони наразі відновлюють соціальні структури за допомогою органів радянської влади. Потім вона пояснила, що «наша праця дала б ще кращі наслідки, коли б нам не завдавали шкоди ці людські покидьки — українсько-німецькі націоналісти. Зараз ми маємо спрямувати всі наші сили, щоб найшвидше ліквідувати залишки фашистської окупації — бандерівців, вирвати і знищити з корінням цю нечисть»[1842].

Важливим аспектом радянського пропагандистського підходу до ОУН і УПА було викриття їхніх воєнних злочинів. У контексті розповідей про злочини ОУН і УПА в радянських пропагандистських матеріалах часто згадували й Бандеру (іл.206). Так, Галан почав одну зі своїх статей з історії 14-річної дівчинки, яка не могла дивитися на м’ясо, тому що один із «бандитів», які увірвалися в її будинок, пожалів її «во славу Степана Бандери», водночас на її очах вбив її батьків і сказав дівчинці, що їхні тіла — це їжа для неї[1843].

З початку 1945 р. відносно ОУН й УПА та інших українських націоналістів радянська пропаганда почала використовувати прикметник «буржуазні»[1844]. Це не дивує, якщо пригадати, що в радянській ідеології фашизм був ні чим іншим, як деформованим варіантом капіталізму[1845]. Ще у двадцятих роках комуністичні ідеологи пов’язували фашизм з капіталізмом і називали італійських фашистів дрібнобуржуазними націоналістами[1846]. Українських націоналістів називали ворогами СРСР не тільки тому, що вони співпрацювали з нацистською Німеччиною і зраджували радянських людей, а й тому, що вони були буржуазними. Тобто такими ж класовими ворогами, як і «куркуль» або заможний селянин, і прислужували таким «буржуазним» державам, як нацистська Німеччина. За словами Дмитра Мануїльського, який виступив 6 січня 1945 р. з промовою перед