Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Телефон чистий. Могли просто стежити.

— Ти сама приїхала, — я кивнула, — ні чого тебе життя не вчить.

— Так я ж на своїй машині, і тут їхати два квартали без зупинок.

— Це добре. Мені було б спокійніше, якби Герман був із тобою.

— Машину охороняти? — я хмикнула.

— Ізо, — суворо сказала Альфред, — нехай би навіть і в машині сидів. Олега з Вадимом уже виписали, нехай працюють за своїми прямими обов'язками, а не штани просиджують в офісі. Ні чого б із ними не трапилося, посиділи б на задньому сидінні або возили б тебе на твоїй машині, — на останніх словах він усміхнувся.

— Гаразд.

Мені повернули телефон.

— Скажи ти Латиська та Іширі, блін як його...

— Латійський та Іширійський, так знаю.

Хлопці навпроти пожвавилися.

— Зможеш хлопцям допомогти?

— Чим? — запитала, але вже здогадуюся, що попросять — Що перекласти?

— Є в нас один хлопець, ніхто не може зрозуміти якою конкретно мовою він говорить. Наші хлопці схиляються до цих двох мов. Послухаєш його, може перекладеш, якщо зрозумієш. Його привезуть до вас в офіс.

— Навіщо?

— Тому що так для тебе безпечніше, — як маленькій пояснив Альфред. — Тобі вже час їхати.

Підкликала офіціантку і швидко розрахувалася. Альфред пішов мене проводжати, а його друзі покликали адміністратора і стали спілкуватися з приводу салату.

— Альфред, що було в салаті?

— Кілька видів забороненої трави. Ти ж його точно не їла.

— Виплюнула, гидота рідкісна.

— Не ковтала зовсім? — він був стурбований.

— Ні, щелепу зводить одразу. Вони отруйні?

— Наркотична залежність виникає з першого разу, — мабуть, щось відобразилося на обличчі — Спокійно, все буде добре. Якщо відчуєш, що тобі погано, нехай тебе одразу везуть у лікарню. І мене викликай.

— А ти зараз не поїдеш?

— Ні.

Він мене поцілував у губи. А потім помітив дві коробки в салоні.

— Що в них?

— Подарунки, тобі й дідусеві. У нього теж скоро день народження.

— А що за подарунок? — із задоволеним і хитрим обличчям запитує коханий.

— Так не цікаво буде, — кажу з посмішкою і цілую в підборіддя, до губ не дотягуюся — не скажу, потерпи. Тобі сподобається 100%.

Він облизнувся. Я розсміялася.

— Мені пора, будь обережним.

— Ти теж.

Мене знову поцілували.

Ріхард.

До офісної будівлі дісталися швидко. Я трохи скептично відреагував на пропозицію Альфреда звернутися по допомогу до його дівчини. Напевно дається взнаки банальна втома і виснажені нерви Еммануїлом. Його фактично спіймали на гарячому, під час пересилання секретних даних. А він не хоче співпрацювати і допомогти собі, хоч якось пом'якшити вирок. І ми не можемо вибити з нього інформацію, він щось белькоче і ні хто не може зрозуміти що саме. А його слухали вже всі наші хлопці і ніхто не може зрозуміти. І чим може допомогти ця дівчина? Я, звісно, радий за друга, але...

Нас провели в зал для переговорів. Просторий кабінет із великим панорамним вікном і овальним столом. За ним сидить молоденька дівчинка. На вигляд саме дівчинка, з довгим русявим волоссям, зібраним у звичайну косу. Я навіть замилувався, коса майже до пояса. Вона обернулася на нас і кивнула. Молоденька ще зовсім. Якби не слова друга, що їй 21, вирішив, що вона неповнолітня. Одягнена в білу сорочку і звичайні темні джинси.

— Добрий день, — сказала вона моєю рідною мовою — Ви Ріхард?

— Так. А ви Ізабелла? — вона кивнула — Еммануїла зараз привезуть. Хочу заздалегідь попередити, що буде йти запис і прошу вас перекладати все, що він говорить.

Дівчина кивнула. Помітив у неї на правій руці пульсометр. Цікаво. Може стати в нагоді сьогодні.

Еммануїла привели за кілька хвилин. Зайшовши, він одразу почав щось белькотати, а дівчина почервоніла і з нерозумінням дивилася на хлопця.

— Що він каже?

Вона перевела погляд на мене, я одразу помітив її збентеження. Чи не вже й вона не розуміє його.

— Вам обов'язково говорити дослівно? Він просто говорить дуже нецензурно, я слова знаю, але ніколи такого не говорила вголос.

Постарався їй мило посміхнутися і взяв за руку з пульсометром. Пульс на позначці 70 і трохи коливається.

— Я розумію, що тобі ніяково, але потрібно все дослівно. Просто деякі люди спілкуються і висловлюють свої думки за допомогою лайок.

Я подивився на Еммануїла, потім на Ізабеллу. Хлопець зробив гордовите обличчя і знову щось сказав. Дівчина спалахнула як маковий цвіт і, стиснувши руки в кулачки, тихо переклала його слова. Як я розумію її збентеження, тут були одні лайки і тільки кілька нормальних слів. Еммануїл зрозумів, що його розуміють, затараторив швидко. Ізабелла побіліла як крейда, дивлячись на нього. Потім переклала його промову. Я був готовий його особисто вбити на місці за образу королівської сім'ї і те, як він образив дівчину.