Читати книгу - "На скрижалях історії"

До їхнього гурту повернувся Афонька Шевцов, який бігав до воріт дізнатися, що то там за гамір зчинився. Розповів, що конвоїри привели якогось старого зека з борідкою в пальто й шапці з навушниками. Не встиг той знайти до коменданта табору, як на нього накинулися якісь молоді вурки й стали гамселити хто куди влучить. Один під'ярює:

— Бийте його, падлюгу! Це ж лікар Левін, який лікував Максима Горького й отруїв його, за це отримав великі гроші!

Хтось зацідив старого по голові, шапка злетіла, він упав у сніг. Вибігли два конвоїри, схватили побитого й потягли на вахту. Більше не з'являвся в Талагах той лікар Левін.

Є в таборі й такі люди, як Хаїм. Його прізвища не знає ніхто, бо воно їм ні до чого. Цей жидок з-під кордону потрібен усім. Інвалід, у нього скалічена рука й крива нога, на роботу не ходить. Не маючи змоги заробляти щось зверх 400 грамів хліба й черпака баланди, зайнявся комерцією. Як він сам висловлюється:

— Якщо проблему можна вирішити за гроші, це не проблема, це витрати.

Він регулярно обходить барак і приймає замовлення на якесь барахло. Сам знає, у кого що є виміняти. Закупляє пайки хліба, міняє його на махорку. Словом, уособлення табірної комерції — це Хаїм. При ньому завжди яскраво-червона бляшана скринька, яка замикається хитромудрим внутрішнім замочком. У ній він зберігає гроші. Вона в таборі знайома всім. Буває залишить її посеред табору, сам піде в своїх комерційних справах, а скринька стоїть, усі її обминають і не чіпають.

Хаїм не вурка, з ними живе мирно, бо інколи допомагає, комерцію веде чесно. Усі молоді побутовці від нього мають поживу й тримають його сторону. Отож у таборі вся комерція сконцентрувалася в його руках. Улюблена його примовка:

— З грошима не так добре, як без них погано.

А на подію біля вахтерських воріт, він теж має свій своєрідний погляд:

— Той лікар Левін таке добротне пальто мав! Не встиг я з ним словом перекинутися, як тут же на нього налетіла банда молодих ідіотів і почала його гамселити. Ех, яке ж то пальто було... я впевнений, що він запросив би не більше як 5 кілограмів пайків хліба... І на тобі... бідна моя головонька.

Хаїм спересердя почухав свою борідку. Багато в таборі є чудних людей.

Наближається свято 1 травня. У їхньому бараці, де мешкають лише «вороги народу», вирішили його відзначити. Хтось запропонував:

— Гуртом прохатимемо в начальника дозволу на концерт. Для цього є сили, керівник у нас Бобрицький Тиміш Іванович, старий учитель, який знає музичну справу й уміє керувати хором.

Урешті дозвіл отримали, програму затвердив сам начальник табору. Але для зведеного хору вкрай необхідні жіночі голоси. Залучити жінок, охочих увечері ходити до клубу на репетиції, довірили молодому зеку Палію, який кохається в українських народних піснях. З дозволу коменданта він побував у жіночому бараці, домовився з деякими бажаючими. Опісля призначили репетиції в клубі.

30 квітня, як і завжди перед святами, пізно вночі в бараці — обшук. Вохра відбирає всі металеві речі, ложки, ножики, забрали навіть голки з шапок у кого були. Шукають листи з волі, відібрали конверти, папір до найменшого клаптика, а також олівці й чисті зошити, зазирають у валянки, рукавиці, вивертають кишені бушлатів і штанів. У кожного зека на душі образа, а почуття таке огидне — ніби ти щось украв і тебе впіймали на гарячому.

Уранці 1 травня, дзвонять у рейку на розвод, похмуро чалапають зеки за хлібом і баландою. Настрій покращав, коли з'явилося сповіщення величезними літерами, про зміст якого весь табір дізнався миттєво: «Увечері о шостій годині в клубі відбудеться концерт силами ув'язнених».

У Талагах це значна подія, концертів тут зроду не траплялось. Усіх бажаючих барак-клуб умістити не зміг. У першому ряду розсілося табірне начальство, а далі все забито зеками.

Першим на підмостки вийшов чоловічий ансамбль і заспівав усім відому, пісню «По долинах і по узгір'ях». Зеки, давно відірвані від культурного життя, тож у залі запанувала мертвецька тиша. Після закінчення пісні оплесків не пролунало, лише чулося схлипування й шморгання носами.

Наступним номером Палій з Іваном виконують дуетом українську пісню «Де ти бродиш, моя доле?». Пісня викликала цілий шквал емоцій — крик, плач, оплески. Українці плачуть, побутовці своє захоплення висловлюють криками, решта щосили плещуть у долоні. Пісня «Сиджу за ґратами в темниці сирій» у виконанні Шумигая й Палія змусила плакати росіян, інші аплодують і схвально кричать.

Начальники поміж собою перешепталися й оперуповноважений невдоволено покрутив головою. Івану здалося, що хто, хто, а «кум» не допустив би до виконання цю пісню в таборі, але вже було запізно.

Виконує Палій пісню «Повій, вітре, на Вкраїну». Цей молодий, красивий, білявий хлопець співає з таким запалом, що хіба б що камінь не розчулився. А жінки в залі щиро йому співчувають, ніби розповідає їм про своє тяжке горе. Просять повторити пісню. Івану з-за куліс видно, як реагує публіка на кожен номер, як струни серця зеків відкликаються на слова пісні.

Молода дівчина співає «Сплять кургани темні». У таборі розповідали:

— Була вона в Москві співачкою.