Читати книгу - "Обережно: міфи!"

Якщо вже когось і цей документ, що зберігається в колишньому Центральному архіві Міністерства оборони СРСР («Ф. 16. — Оп. 2851. — д. 239. — с. 1–14, 37»), не переконає у наявності в радянського керівництва прагнення завдати саме превентивного («по сосредоточении...») удару вчорашньому союзникові по війні з Польщею, то їх вже, певно, не переконає ніщо. Вони їх просто «не помічають». Ось, скажімо, доктор історичних наук, генерал армії М. Гареєв («Новая и новейшая история». — 1994. — № 2. — с. 198–202), у своєму намаганні заперечити існування нападницьких планів у Сталіна апелює навіть до... Гітлера та Геббельса, а от наведених у рецензованому ним же дослідженні генерала Ю. Горькова, який до того ж документально дослідив обставини розробки та затверджень Сталіним варіантів «Соображений», датованих 18 вересня 1940 р. і 15 травня 1941 р. (Горьков їх прямо називає оперативними планами), документів — упритул не бачить[81]...

Противники версії існування нападницьких планів у Сталіна, не маючи переконливих аргументів, напирають на те, що останні «Соображения», мовляв, не були ухвалені, позаяк вони не скріплені підписом вождя. Та хіба реальність того чи іншого плану визначається тільки наявністю стверджувальної закорючки вождя? Навіть підпертий багатьма підписами, план може так і залишитись на папері.Тож найкращим підтвердженням реальності згаданих намірів є численні приклади активного впровадження їх у життя.

Хоча вперше — відкрито, перед широкою аудиторією — про «наступальні дії», як не лише основний вид бойових дій РСЧА, а й як головний напрям зовнішньої політики СРСР, Сталін заявив аж 5 травня 1941 р., вони завжди були альфою і омегою сталінської політики.

На прийомі, організованому в Кремлі на честь випускників військових академій РСЧА, Сталін, у відповідь на виступ генерал–майора танкових військ, який виголосив тост «за мирну сталінську зовнішню політику», змушений був утретє взяти слово (1941 год. — 1998. — Кн. 2. — с. 162). «Дозвольте внести поправку, — наголосив вождь. — Мирна політика забезпечувала мир нашій країні. Мирна політика справа добра. Ми до слушної пори проводили лінію на оборону — до того часу, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними — тепер треба перейти від оборони до наступу...» А для цього, наголосив він, «необхідно перебудувати наше виховання, нашу пропаганду, агітацію, нашу пресу в наступальному дусі. Червона Армія є сучасною армією, а сучасна армія — армія наступальна».

Саме на це й орієнтували армійське керівництво. Так, під час наради вищого керівного складу Червоної армії, що відбулася в Москві наприкінці грудня 1940 р., й наступних (початок січня 1941 р.) оперативно–стратегічних ігор на картах, де головна увага приділялася «сучасній наступальній операції», як зазначає доктор історичних наук В. Попов (1998), «навіть не робилося спроб розглянути ситуацію, що може виникнути в перших операціях