Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

            - Вона має рацію, - вимовив Галон, змінивши свою думку, - Зізнаюся, мені більше хотілося провести кілька експериментів, ніж насправді з'ясовувати про невідомого щось.  Нас це не стосується, докторе Жимір, вас це теж не стосується, ви такий самий, як і ми, чужинець тут. Думаю, краще буде, якщо ви підете з нами. 

             - Стосується, ще й як стосується,- вибухнув Жимір, слова Кендри і Галона його розлютили,- Вас послухати - так усі навколо не люди, а так, тварини, які ви все-таки виродки.  Адже це ви стали спусковим гачком, це через вас загинув Олаф, - закричав він, схопившись на ноги, - А найгірше в тому, що і я був таким колись. 

            - Жимире, сядь,- грубо наказав я йому, натиснувши ментально. Від псі-енергії, що вирвалася з ментального тіла, Зігнарт зблід увесь, Жимір же мав вольовий характер, і хоч чинити опір моєму наказу він не міг, але намагався не показувати виду. - Ти маєш розуміти, не сьогодні - через тиждень, може, через місяць. І місяць - це максимальний термін, я це прекрасно прочитав у пам'яті Віго. І якби це сталося пізніше, то ви всі були б трупами, ми б до того моменту вже були на планеті. Розумієш це? - кожне слово я супроводжував ментальним посилом, через що під кінець моїх слів Жимір повністю розгубив свій бойовий настрій.

            - Розумію.

            - І зараз не час для істерик, ти тепер на чолі цих людей, від тебе залежить те, виживете ви чи ні, бери себе в руки і працюй, коди до корабля Галон тобі дасть. У тебе є час підготуватися до зустрічі. Ти ж розумієш, що від тебе залежать життя десятків тисяч людей? - побачивши невпевнений кивок, я продовжив, - А тепер іди. З тобою, можливо, зв'яжеться капітан Ас зі своїми людьми. Він є першим капітаном цього корабля і він зацікавлений, щоб виконати місію, а саме - колонізувати світ внизу. Тобі вирішувати, співпрацювати з ним чи ні. А тепер іди.

         Жимір ледь не підстрибнув із сидячого положення, після чого бігом побіг у бік замку.  Поки він був ще в зоні моєї псі-чутливості, я перевірив його свідомість і зрозумів, що дещо перестарався, і мої слова стали ментальними закладками для нього. 

        Розглянувши це з різних боків, я зрозумів, що це не так уже й погано, він і так збирався допомагати людям, а тепер мої ментальні закладки стануть основою для стрижня його особистості. 

- Нагадай мені з тобою не сперечатися,- промовив Галон,- Мої сенсори фіксували неслабкі коливання псі-енергії. 

         - На тебе не подіє,- відмахнувся я,- У тебе стільки імплантів і така швидкість мислення, що я просто не зможу нічого зробити. Наскільки ти сповільнюєшся для розмови з нами?

           - У вісімсот сорок разів.- зізнався Галон,- І це якщо я не розганяю свої обчислювальні потужності.

           - Ось-ось, щоб поставити тобі ментальну закладку, треба мислити у вісімсот сорок разів швидше. А я можу, максимально напружуючись, прискорити мислення разів у двадцять п'ять, і то після цього буду добу з купою травм у мозку відходити. - вимовив я,- Але зараз у нас інша тема розмови, професоре, а що ви думаєте?

            - Мені шкода людей тут, але це не наші проблеми, нам треба виконати те, заради чого ми погодилися на цю авантюру. - відповів професор. Доторкнувшись до його думок, я зрозумів, що доля людей на кораблі не особливо хвилює Зігнарта, він хотів якнайшвидше зробити те, заради чого він опинився з нами, і повернутися до викладання у своєму університеті. 

             - Можливо, ви маєте рацію, точніше, ви напевно маєте рацію, але ось так кидати людей суперечить моїй особистості, - вимовив я. - Добре, починайте підготовку до переходу до рятувальної капсули, завтра вирушимо в дорогу. А я спробую за цей час вирішити питання з цим невідомим.

            - Я тебе розумію, але ти маєш розуміти також, що все навколо - це чужі люди. Упевнений, що запропонуй їм хтось здати нас або померти, то вони з радістю здали б нас.- сказав Галон.

            - Скажу навіть більше, поки ми прибирали замок, я   чула розмови, про щось таке вони й думали. Не всі підтримують Жимира, багато хто готовий його здати разом із нами невідомому, щоб їх точно не чіпали. Щиро підтримують Жиміра не більше половини.

          - І навіть так у мене є час до ранку. Підготуйте капсули. Їх варто зарядити, тоді в нас буде можливість активувати стазис, нехай і на короткий час. Галоне, я знаю, що в тебе інженерні та технічні бази на дуже високому рівні, у цій справі я покладаюся на тебе. Кендро, підготуй план нашої дороги до рятувальної капсули. Ти дуже хороший тактик, якби було інакше, ти не досягла б і сотої частини своєї популярності. Передбач будь-який варіант розвитку подій. Професоре,- повернувся я до людини, яка розчарувала мене,- просто не заважайте їм.

           Більше не сказавши ні слова, я попрямував до замку, щоб покопатися в пам'яті бойовиків, яких захопили ми.  У самому замку на мене дивилися насторожено, але це й зрозуміло, ці люди ніколи раніше не бачили псіонів, на їхню думку, я був якимось демоном.

          При цьому їм було цікаво подивитися на те, що я роблю, і водночас вони хотіли опинитися якомога далі від мене. Ось такі суперечливі думки були у зустрічних у замку людей Жимира.

        Спустившись до в'язниці, розташованої, як не дивно, у підвалі, я одразу попрямував у камеру, в якій і розташували бойовиків.  Варто було мені відчинити двері, як на мене напали, не знаю, на що вони розраховували, але вже за мить усі валялися вздовж стін відкинуті телекінезом.

        Причому удар об стіну був настільки сильним, що всі, крім двох людей, втратили свідомість. Ось до одного з таких і попрямував, усе ж копатися в несвідомої людини менш зручно. 

        - Що на мене дивишся? Ще обісрися давай,- вимовив я, підходячи до мужика, той на мене дивився злякано, дуже злякано. І, немов у відповідь на мої слова, під ним з'явилася калюжа,- Бл*, ну як так можна?