Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

біса. Нині ж маю живого у мені Христа, Спасителя мого, Який виганяє твоїх бісів". Сказав йому Марзаван: "Що, невже не боїшся царя, який, коли довідається про тебе, звелить тебе розп'яти?" Відповідав святий: "Чому маю боятися чоловіка, такого ж тлінного, як і ти? Якщо й уб'є тіло, проте душу ніяким же ловленням взяти не зможе". Таких слів Марзаван чути не терпів, звелів на нього накласти вериги залізні, одну на шию, другу ж на ноги, і вести його до будівничих, щоб з иншими в'язнями безперестанно каміння на собі носив. Там багато й незчисленно блаженний старець перетерпів скорбот, деякі-бо з краю того і з того ж села Раснуни, що були у Кесарії тій, перси, знайомі колись друзі та сусіди бачили те, що було з ним, соромилися його і наче собі безчестя те творене приймали. Зневажали святого, говорячи: "Що собі зробив? Нащо давнє благородство зганьбив, християнином ставши, і таке на нас навів безслав'я? Веригами обкладений і на злодійську кару засуджений — цього очі наші не терплять бачити, ніколи ж ніхто з краю нашого християнином не був, і ось ти вчинив нам наругу". З такими словами дошкульними нечестиві й руки разом на неповинного немилостиво клали, б'ючи, за бороду шарпаючи й одяг на ньому роздираючи. І не лише такі йому чинили пакості, але й каміння найтяжче, що вчотирьох заледве піднести можна, йому одному на плечі і шию клали. І так веригами за шию і ноги скований і камінням тяжким отяжений, трудився угодник Божий. Така ж йому кривда щодня від знайомих персів чинилася. Але він її з радістю терпів задля імени Ісуса Христа. Після цього Марзаван-князь знову звелів привести перед себе святого і сказав йому: "Якщо справді волхвівським сином ти був і знаєш хитрість волхвівську, скажи-бо нам щось волхвівське, щоб і ми про твій розум довідалися". Відповідав святий: "Хай не допустить Бог, щоб щось таке вийшло з уст моїх, не хочу осквернити ум свій спогадом волхвівства ані уст говоренням". Сказав йому князь: "Чому перебуваєш у християнстві? Вернися до попередньої своєї віри, знай-бо, що сповіщу про тебе цареві Хозрою". Відповідав святий: "Роби, що хочеш, думаю-бо, що ти вже написав до нього і прийняв відповідь від нього". Сказав князь: "Не писав ще, але вже хочу писати, і що звелить мені про тебе, те зроблю". Святий же Анастасій відповів: "Пиши, що хочеш, погане про мене, я християнином є і знову говорю, що християнином є". Марзаван звелів святого простягти на землі й бити доти, поки наказане йому чинити не схоче. І коли слуги хотіли в'язати мученика за руки і ноги, щоб розпростерти його до биття, сказав він до них: "Залиште мене так, не треба в'язати і тримати мене, бо не неволею за Христа мого, але добровільно терпіти хочу, і настільки бажаю за Нього страждати, скільки хто прагне в спеку води студеної". Те сказавши, ознаменувався хресним знаменням і простерся ниць на землі, віддаючися на рани. Почали ж бити його палицями жорстоко. Святий же сказав до тих, що били: "Перестаньте трохи і скиньте з мене чернечий одяг, щоб не терпів чин святий безчестя, і так наге тіло моє бийте, знайте ж, що рани, які накладаєте мені, за виграшки приймаю, я-бо коли й на частини роздроблений буду, ніколи ж не відречуся Господа мого Христа Ісуса". Битий-бо був і по нагому, терпів мужньо, лежав непорушно лише єдиною доброю своєю задля Бога на муки волею, нею ж і єство своє перемагав. І дивувався князь і всі, що там були, такому його терпінню, що довго й сильно битий не ворухнувся тілом, не закричав, не застогнав, — ум-бо його був весь у Бозі, за Нього ж страждав. Звелів князь перестати бити святого, знову страшив його царем: "Напишу, — казав, — до царя, і звелить тебе на смерть скарати". Казав йому святий: "Пиши, як хочеш". Сказав князь: "Чи не боїшся царя?" Відповів святий: "Чого маю боятися царя твого? Хіба він теж не є людиною смертною, як же і ти? Хіба не зазнає тління, як же і ти? Нащо наказуєш мені боятися того, що глиною є, до тебе подібного? Чи не краще боятися мені Господа мого Ісуса Христа, Який створив небо і землю, море і все, що в них, що є нетлінним навіки". Дивувався ж гордий Марзаван на відповідь мученикову, звелів знову відвести його до темниці. І через мало днів знову вивів, поставив перед собою і говорив до нього лагідно, сподіваючись ласкавими словами його зманити. Казав до святого: "Згадай волхвівську свою хитрість і принеси жертву богам, щоб погано не вмерти і не втратити цього видимого світу". Відповідав преподобний: "Яким богам велиш мені принести жертву? Чи сонцю, і місяцю, і вогню, і морю, горам же, і горбам та иншим всім стихіям? Хай не дасть мені Бог мій поклонитися колись витворам вашим: те-бо все Христос, Син Божий, створив на службу і потребу нам, людям, творінню розумному, ви ж помиляєтеся, служачи бісам і чотириногим тваринам та иншому видимому творінню, наче не вони задля нашої потреби, але ми для їхньої створені. Не годиться і негарно богами їх називати — за образом Божим ви створені, а не знаєте Бога, Творця свого. Якщо б пізнали Христа, Який створив вас, то навернулися б тоді до Істинного світла і позбулися б влади демонської". Це й більше сказав святий, здивував Марзавана і всіх, що чули. Бачив же Марзаван, що ані ласками, ані погрозами його не здолати, відіслав його знову в темницю, поки від царя наказ прийде, що мають з ним робити. Уночі тримали мученика в темниці, удень же виводили скованого на роботу — з иншими в'язнями камінь носити. Відомо ж стало про святого Анастасія і в монастирі, де постригся, і чули всі отці і брати про нього, що за Христа вельми страждає, — невимовної радости сповнилися, а найбільше авва, духовний його отець й учитель, який наче разом з улюбленим своїм учнем зв'язаний був, в його кайданах сам страждав, здавалося, але тому що не могло такого бути, щоб піти до нього, авва цей двох братів зі своїм утішительним листом послав, щоб, таємно до нього прийшовши, укріпили його до мужнього терпіння. Сам з иншими отцями вдень і вночі молився за нього до Бога, щоб подав йому до кінця за Ім'я Його добре перетерпіти і бути переможцем і вінценосцем у лику святих