Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Змушений відмовитися, - похитав головою Дірас, - нам ще додому летіти.

Роні єхидно хмикнув, але наполягати не став. Натомість подав ароматний чай із трав.

- Еріс збирала, - з гордістю за свою дитину, повідомив перевертень, - у неї чудове чуття на трави.

Напій справді виявився відмінним. Захотілося забратися з кухлем на піч, неквапливо попиваючи, послухати якусь веселу історію про спільні пригоди перевертня і мага...

- Ну що, розповідай, що привело тебе до мене? - Роні вирішив перейти до справи, перервавши мої мрії.

Дірас коротко розповів усе, що трапилося зі мною і хлопцями на завданні - до якого міста прибули, кого вистежували, що вдалося з'ясувати і як у підсумку ми потрапили в пастку до перевертнів.

- Не може бути! - неголосно обурився Роні, пам'ятаючи, що його діти сплять.

- Навіщо перевертням воювати з магами? - здивувалася Санті, яка встигла повернутися на середині розповіді й залюбки долучилася до обговорення проблеми, присівши поруч із чоловіком.

- Я був здивований не менше за вас, - відповів Дірас. - Ось тому прийшов, щоб попросити допомогти розібратися в цій проблемі. Може це була звичайна помилка, можливо хлопці забрели на чужу територію, або ж хтось до цього сильно розлютив зграю, і вони переплутали кривдників.

- Хотілося б вірити, - Роні зітхнув, задумливо потираючи підборіддя. - Але не дуже схоже. Ніхто з перевертнів не став би нападати на дітей, зайди вони хоч у будинок без стуку. Та й потім, цей хлопчик... - він замовк, щось згадуючи, - Елан, був прив'язаний до дерева після удару по голові, а це вже свідчить багато про що. Далі, якщо навіть припустити, що перевертні в чомусь помилилися, то коли Сарід почав захищатися, вони вже явно розуміли, що б'ються з магом. Ніхто не перервав бій, не спробував домовитися. Вони йшли до кінця, усвідомлено ризикуючи своїм життям. Тільки заради чого? Убити Саріда, але навіщо? Ось що мене вражає найбільше. Чи все ж таки хтось відступив? - уточнив у мене Роні.

- Не знаю, - я знизав плечима. - Я якось не стежив...

- Це зрозуміло, - прийшов на допомогу Дірас. - А спочатку, ти пам'ятаєш, скільки їх було?

- Восьмеро.

Це я вже пам'ятав точно, тому що, напевно, ніколи не забуду картинку кільця з восьми сірих, розлючених звірів, яке змикалося навколо.

- Тоді так, вони всі загинули, - сумно підсумував батько.

- Усі... - скрушно видихнув я.

Батько мене взяв за зап'ястя, показуючи свою підтримку. Стало трохи легше. Тоді я боровся за своє життя і ледь не загинув сам, тепер же, мені було гидко, від самого себе.

- Не переживай так, - підтримав мене Роні. - У них був вибір і шанс відступити, у тебе - ні. Ти просто захищав своє життя. Жорстокий, але все ж таки закон виживання.

Я вдячно кивнув. Перевертень продовжив обговорювати тему:

- Я займуся цим питанням. Думаю, не складно буде дізнатися, про зникнення такої великої частини зграї. Ватажок завжди виходить на полювання разом із вовками, веде їх на бій і залишається з ними до кінця. Але повинен був залишитися молодняк і цуценята, або вони виберуть нового ватажка, або приєднаються до іншої зграї, у будь-якому разі, їх буде легко вичислити та поговорити. Доведеться багато побігати, але я попрошу сина мені допомогти та повідомлю батькові. Тож зазирніть через три дні, гадаю, до цього часу ми встигнемо щось винюхати.

- Дякую, - сказав Дірас.

- Поки що нема за що, - похитав головою Роні. - Тим паче ця ситуація і в моїх інтересах. Мені дуже не подобається вчинок цих перевертнів. Колись і в мене був конфлікт із магом, але він закінчився досить мирно. Нерозумно воювати з тими, хто перебуває на твоєму боці.

Обговоривши всі справи з Роні, ми посиділи ще трохи, розмовляючи на відстороненні теми за новим кухлем гарячого чаю. Тож залишав я гостинний дім перевертнів у доброму гуморі, проте сильна туга, що оселилася в душі під час посиденьок із дітьми біля печі, так і не пішла. Вона тільки виросла, ворушилася і тягнула до дому. Поки ми долали зворотний шлях лісом, я мимоволі обертався на дерев'яний будинок, що дивився нам у слід, теплим віконним світлом. Звісно, це не залишилося непоміченим.

- Що з тобою? - поцікавився Дірас. - Так сподобалося в гостях?

Я похитав головою і зважився:

- Батьку, відпусти мене додому, - неголосно сказав я, дивлячись на темну землю під ногами.

Дірас різко зупинився. Близько хвилини він дивився на мене, не знаючи, що відповісти.

- Тобто як? - нарешті знайшовся він. - Назовсім? Ні, я звісно... але все ж таки... а як же?.. - батько зовсім розгубився, таким я його ще не бачив.

- Ні, що ти, - стрепенувся я і поспішив заспокоїти: - Я дуже скучив за мамою і за братиком із сестричкою. Діти й дружина Роні так сильно нагадали мені про них. Якраз перед тим, як Тайлор знайшов мене, я серйозно подумував про те, щоб навідатися додому. Звісно, нічого не вийшло. А зараз, події закручуються ще більше. Боюся, можливість злітати додому випаде не скоро...

Я замовк, не знаючи що ще сказати, а ще злякався, що ось-ось заплачу.

- Я зрозумів, - відповів Дірас. Присів навпочіпки й зазирнув у мої очі. - Якщо хочеш, лети. Тільки, - він несподівано посміхнувся, - якщо ти все ще хочеш залишити нашу спорідненість у таємниці, то я чекатиму на тебе у Вейку, на заїжджому дворі "Драконів Хвіст". Приходь туди, потім уже разом повернемося в замок. Або може тебе провести, дорогу то знайдеш?

Я заразився його посмішкою, тягуча туга лопнула і зникла безслідно, поступившись місцем радості.

- Знайду. Я добре вивчив карти, які нам показувала Міріон. І я знаю, що наше село, не так вже й далеко звідси.

- Готував план втечі? - усміхнувся батько.

- Звичайно. І зараз ним скористаюся.

Радісно хихикнувши, я відскочив назад, швидко обернувся драконом і злетів у небо. Батько залишився стояти та, дивлячись мені вслід, побажав удачі.