Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Вивчивши його кореспонденцію за останній рік, вона плюнула на цю справу, правда, ще зайшла в його Explorer і простежила за його прогулянками по Мережі. З’ясувалося, що він, як і більшість чоловіків його вікової групи, періодично відвідує порносторінки, але в основному, схоже, використовує Інтернет для роботи. Вона також констатувала, що він цікавиться машинами і часто заглядає на сайти з новими моделями.

Приблизно за годину Лісбет викреслила Біллінґа із списку і перейшла до Ларса Ер’яна Вольберґа, п’ятдесяти одного року, репортера-ветерана з юридичної редакції.

Того ж вечора, десь о пів на восьму, до поліцейського управління приїхав Торстен Едклінт. Його там уже чекали Моніка Фігуерола і Мікаель Блумквіст. Утрьох вони всілися за той самий конференц-стіл, за яким Блумквіст сидів напередодні.

Едклінт подумав, що, надавши Блумквісту доступ у цей коридор, він ступив на дуже тонкий лід і що деякі внутрішні правила вже порушено. Моніка Фігуерола безумовно не мала права запрошувати його за власною ініціативою. У звичайних випадках у таємні коридори ДПУ/Без не допускалися навіть дружини і чоловіки — їм доводилося покірливо чекати своє подружжя на сходах. А Блумквіст ще до того ж і журналіст. У майбутньому його слід пускати лише до тимчасового офісу на Фрідхемсплан.

Щоправда, з другого боку, по коридорах частенько бігають сторонні, що отримали особливі запрошення, — іноземні гості, науковці, викладачі, тимчасові консультанти… Мабуть, Блумквіста можна зарахувати до групи тимчасових консультантів. Усе це базікання про класифікацію заходів безпеки все одно порожні слова. Якась людина вирішує, що деяка особа наділяється певними повноваженнями. І Едклінт вирішив, що, якщо зазнає критики, стверджуватиме, що особисто наділив Блумквіста повноваженнями.

Зрозуміло, якщо між ними не виникне непорозуміння. Едклінт усівся і поглянув на Фігуеролу.

— Як ти дізналася про зустріч?

— Мені близько четвертої зателефонував Блумквіст, — відповіла вона з усмішкою.

— А як ви дізналися про зустріч?

— Повідомило джерело, — сказав Мікаель Блумквіст.

— Я повинен зробити висновок, що ви якимсь чином стежите за Телебор'яном?

Моніка Фігуерола похитала головою.

— У мене теж найперше виникла така думка, — сказала вона веселим голосом так, ніби Мікаеля Блумквіста і не було в кімнаті. — Проте не сходиться. Навіть якщо хтось за дорученням Блумквіста стежить за Телебор'яном, ця людина не змогла б наперед прорахувати, що той зустрічатиметься саме з Юнасом Сандберґом.

Едклінт повільно кивнув.

— І… що ж залишається? Незаконне прослуховування чи щось подібне?

— Можу вас запевнити, що я нікого незаконно не прослуховую і навіть не чув про те, щоб щось подібне відбувалося, — сказав Мікаель Блумквіст, бажаючи нагадати про свою присутність. — Будьте реалістами. Незаконне прослуховування — це прерогатива державних організацій.

Едклінт випнув губи.

— Отже, ви не хочете розповідати, звідки у вас з’явилася інформація про зустріч.

— Так. Я вже розповів. Наводка джерела. Джерелу гарантовано анонімність. Може, нам краще сконцентруватися на плодах наводки?

— Не люблю незав’язаних вузликів, — сказав Едклінт. — Ну та гаразд. Що нам відомо?

— Його звуть Юнас Сандберґ, — почала Моніка Фігуерола. — Професійний водолаз-підривник, вчився в Школі поліції на початку дев’яностих. Працював спершу в Упсалі, потім у Стокгольмі.

— Ти у нас із Упсали.

— Так, але ми з ним розминулися приблизно на рік. Я почала працювати, якраз коли він перебрався до Сьодертельє.

— Гаразд.

— Його взяли у відділ контррозвідки ДПУ/Без у дев’яносто восьмому році. А в двохтисячному перевели на секретну посаду за кордон. Згідно з нашими власними паперами, він офіційно перебуває в посольстві в Мадриді. Я зв’язувалася з посольством — вони не мають уявлення про те, хто такий Юнас Сандберґ.

— Точно як Мортенссон. Офіційно переведений кудись, де його насправді немає.

— Щоб подібні операції проводилися систематично, за ними повинен стояти начальник канцелярії.

— У звичайній ситуації ніхто б не став у цій плутанині розбиратися. Ми звертаємо на неї увагу, бо цілеспрямовано вивчаємо. Якщо ж хто-небудь почне чіплятися, йому просто скажуть: «Таємно» або що це пов’язано з тероризмом.

— Ще треба дещо перевірити відносно бюджету.

— Фінансовий директор?

— Можливо.

— Гаразд. Ще?

— Юнас Сандберґ живе в Соллентуні. Він не одружений, але має дитину від учительки із Сьодертельє. Жодних зауважень по службі. Ліцензія на два види вогнепальної зброї. Шкідливих звичок не має, непитущий. Єдине, що трохи вибивається, — він, схоже, віруючий і в дев’яностих роках належав до церкви «Слово життя».

— Звідки ти про це дізналася?

— Я поговорила зі своїм колишнім начальником з Упсали. Він Сандберґа добре пам’ятає.

— Чудово. Християнин, водолаз-підривник, з двома видами зброї і дитиною в Сьодертельє. Ще?

— Ми з’ясували його особу близько трьох годин тому. Адже інформацію і так зібрано досить швидко.

— Вибач. Що нам відомо про будинок на Артилеріґатан?

— Поки мало що. Стефану довелося відловити когось із бюро житлового планування. У нас є план будинку. Це кооперативний будинок минулої межі століть, шість поверхів з двадцятьма двома квартирами плюс вісім квартир у флігелі у дворі. Я подивилася мешканців, але не виявила нічого особливо примітного. Двоє були засуджені за злочини.

— Хто саме?

— Якийсь Ліндстрем з першого поверху, шістдесяти трьох років. У сімдесятих роках був засуджений за маніпуляції із страховкою. І такий собі Вітфельт з третього поверху, сорок сім років, двічі засуджувався за побиття колишньої дружини.

— Гм.

— У будинку живуть різні представники середнього класу. Питання викликає лише одна квартира.

— Яка?

— На горішньому поверсі. Одинадцять кімнат, щось подібне до представницьких апартаментів. Квартирою володіє фірма під назвою «Беллона АБ».

— І чим вона займається?

— Тільки Богу відомо. Проводить аналізи ринку і має щорічний оборот близько тридцяти мільйонів крон. Усі власники «Беллони» мешкають за кордоном.

— Ага.

— Що ага?

— Просто ага. Займіться «Беллоною» детальніше.

Тієї ж миті в дверях з’явився співробітник, якого Мікаелю відрекомендували як просто Стефана.

— Добридень, шеф, — привітав він Торстена Едклінта. — Виходить досить забавно. Я подивився історію квартири «Беллони».

— І? — спитала Моніка Фігуерола.

— Фірма «Беллона» була заснована в сімдесятих роках і купила квартиру після смерті попереднього власника — жінки на ім’я Крістіна Седерхольм, тисяча дев’ятсот сімнадцятого року народження.

— Он як?

— Вона була одружена з Хансом Вільгельмом Франке — ковбоєм, що побив горшки з Пером Гуннаром Вінґе, коли заснували ДПУ/Без.

— Добре, — сказав Торстен Едклінт. — Дуже добре. Моніко, за квартирою потрібно встановити цілодобове спостереження. Довідайтеся, які там є телефони. Мені треба знати, хто там буває і які машини відвідують цю адресу. Ну, як