Читати книгу - "Дорогами Маклая"

— Припустімо, то й що? — Маклай дивився на непроханого візитера, ледве стримуючи роздратування. Взявши собі за правило рішуче уривати будь-яку безцеремонність навіть серед папуасів, він зараз не знав, як йому бути з цим гладким дикуном у смокінгу.

— Чудово! — ревнув відвідувач. — Мій музей до ваших послуг.

— Даруйте, я вас не розумію.

— Авжеж, мій зоологічний музей.

— Ага, он воно що, ви власник зоологічного музею?

— Ну, звичайно, ви не зрозуміли? Я — Уїльям Маклей, якоюсь мірою, е-е… ваш колега.

— Чудово, але чим можу служити?

— Гм… — Маклей збентежено втупився в співрозмовника: справді-бо, чим? А втім… Умить заспокоївшись, сер Уїльям ніби враз переродивсь. — Я перепрошую, можливо, мій візит трохи здивував вас, але, повірте, він продиктований тільки інтересами науки. Бачте, містере Маклай, ми тут, у Сіднеї, поставили собі за мету створити щось на зразок зоологічного варіанту Бюйтензорзького ботанічного саду — музею-інституту, в якому для загальної користі могли б працювати вчені з будь-якої країни світу, всі, кого тією чи іншою мірою приваблює австралійська фауна. Я називаю цей музей моїм, бо справді юридично є його власником, проте це зовсім нічого не означає. За прикладом Бюйтензорзького ботанічного саду наш музей повинен служити всім, і дещо в цьому напрямку вже зроблено, однак… Я розумію, ви більше антрополог, хоча, наскільки мені відомо, також і зоолог, а в Бюйтензорзі були і ботаніком. Тому я наважився звернутись до вас, і ми були б дуже вдячні, якби ви погодилися висловити свою думку про цю пашу справу. Рекомендації такого вченого, як ви, для подальшої організації музею напевне були б вельми корисні…

Треба сказати, що при всій своїй вибуховій здатності запалюватись, забуваючи при цьому весь кодекс манер гарного тону, сер Уїльям ніколи не втрачав своєї неабиякої кмітливості дипломата.

Як ви пам'ятаєте, він розшукував Маклая тільки для того, щоб просто познайомитися з ним, глянути на «майже родича». Але, побачивши, в якому готелі зупинився знаменитий мандрівник, він зрозумів, що великий учений аж ніяк не з банкірського роду Ротшильдів і навіть не з тих, хто живе у відносному достатку. Добре серце сера Уїльяма сповнилося співчуття, і він тут-таки вирішив узяти Маклая під свою опіку. Одначе допомогти людині так, щоб вона не відчувала, що має завдячувати за це, і не принизити її, теж треба вміти, надто коли мова йде про вченого із світовим іменем, який, попри помітну кожному оку бідність, тримається з підкресленою гідністю і вашим візитом явно шокований.

Та Маклей не був би Маклеєм, якби, навіть повівшись необачно, не зумів би владнати все якнайліпшим чином.

Анітрохи не турбуючись про те дивне враження, яке справила його поява в готелі, він удавано незворушно сказав, що прийшов до Маклая, власне, за дорученням Ліннеївського товариства Нового Південного Уельсу[69]. Кілька років тому багато членів цього Товариства, мовляв, були захоплені звертанням Маклая до всіх ботаніків світу, в якому він закликав створити на Яві для загальної користі Бюйтензорзький ботанічний сад (читаючи батькові вранішні сіднейські газети, Еллі попрацювала недаремно). І ось тоді нібито, познайомившись з ідеєю Маклая щодо інтернаціонального наукового центру ботаніків, вони вирішили за таким же зразком створити на базі музею Маклея міжнародний науково-дослідний інститут, який би вивчав унікальну австралійську фауну. На жаль, зроблено поки що не так багато, але деякими успіхами вже можна похвалитися. У музеї є експонати всіх відомих австралійських тварин, при Ньому створено також зоопарк і обладнано цілком сучасні лабораторії. Крім того, для більшої зручності приїжджих учених поряд з музеєм є квартира, куди Мак-лай, якщо він згоден прийняти їхню пропозицію про співробітництво, може переселитися хоч завтра. Там треба тільки дати лад у кімнатах. До завтрашнього дня все буде готове. До речі, дві лабораторії музею придатні для досліджень з порівняльної анатомії…

Пропозиція звучала більш ніж заманливо. Нема такого натураліста, який, уперше потрапивши в Австралію, не горів би бажанням якнайшвидше познайомитися з її дивовижною фауною, та ще й у повному зібранні одразу. З другого боку, лабораторії, квартира… Для вченого, що опинився в чужій країні і змушений був тулитися в якійсь клопівні, казка, а не пропозиція. І головне — дивовижний збіг: це було саме те, з чим Маклай збирався виступити в Сіднеї. Як ви пам'ятаєте, міжнародні наукові центри з різних галузей природознавства були його мрією. Такий центр він мав намір створити й тут, в Австралії, сподіваючись розворушити для цього Ліннеївське товариство, про діяльність якого він був добре поінформований. В Австралії, яка не мала тоді своєї Академії наук, воно фактично її заміняло.

Певна річ, Маклай зрадів, почувши від Маклея, що його ідея міжнародного співробітництва вчених в Австралії давно знайшла підтримку. Чудово! Якщо вони зрозуміли необхідність спільних зусиль у розв'язанні навіть такої, здавалося б, суто місцевої проблеми, як вивчення австралійської фауни, то надалі можна розраховувати й на більше. Фауна фауною, вивчати її, звісно, треба, тим більше рідкісний тваринний світ Австралії, але є в природознавстві й куди серйозніші завдання. Біологія моря, його харчові ресурси для людства — ось що найближчим часом стане на порядок денний і потребуватиме уваги вчених усіх країн. Але для цочатку нехай будуть кенгуру. Важливо зробити перший крок, показати на практиці незрівнянну плідність колективної праці вчених без розрізнення націй і рас. Згодом, коли для всіх це стане очевидним фактом… О, плани в Маклая були широкі!

Забувши про дикунські манери непроханого гостя, Маклай дивився тепер на нього з повагою і вдячністю. Звідки йому було знати, що свій міжнародний музей-інститут сер Уїльям придумав на ходу? Згадав, про що читала йому після обіду Еллі, і миттю все обіграв, та так, що