Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Ви, певна річ, не допустите цього, пане Сласс, — заявив Генд своєму наймиту, котрого він люб’язно, але дуже наполегливо запросив до себе на сніданок для термінової ділової бесіди. — Потрібно докласти всіх зусиль, щоб цьому зашкодити. (Будучи мером, пан Сласс легко міг вплинути на бюрократичну машину міського самоврядування.) Ви маєте здійняти навколо цієї справи такий гармидер, аби депутати не посміли провести концесію всупереч вашим бажанням. Пам’ятайте, що ваша репутація в Чикаґо, а отже й уся ваша політична кар’єра, поставлена зараз на карту. Якщо провалите цю концесію, вам забезпечена підтримка всіх газет, всіх фінансових і привілейованих кіл міста. В іншому ж випадку ризикуєте залишитися зовсім сам. Це, знаєте, не минає даром, коли люди зраджують своїх прихильників, зраджують свої клятви і не виконують того, заради чого їх обирали!

Пан Генд був дуже розгніваний. Пан Сласс, у бездоганному чорному костюмі та білосніжній манишці був рішучий, бадьорий і сповнений впевненості в тому, що всі вказівки пана Генда будуть неухильно виконані. Він розгромить цей проект концесії дощенту, і, звісно, більшість депутатів приєднається до його думки.

— Не турбуйтеся, від мене їм нічого не домогтися, — урочисто заявив він. — Я знаю все, що вони замислили. І вони знають, що я це знаю.

Він кинув на пана Генда погляд, яким один поборник закону та справедливості має нагороджувати іншого, і багатій банкір залишився в приємній впевненості, що кермо влади перебуває цього разу в надійних руках. Негайно після цієї бесіди пан Сласс дав інтерв’ю газетам, в якому доводив до відома всіх депутатів і муніципальних радників, що жодних постанов про видачу концесій на кшталт тієї, яку йому хочуть нав’язати, він, мер міста Чикаґо, не підпише.

Того ж самого ранку, коли вищезазначене інтерв’ю з’явилося в часописах і пан Сласс, як завжди рівно о пів на десяту, переступив поріг своєї канцелярії, пролунав телефонний дзвінок, і секретар доповів, що пан Френк Алджернон Ковпервуд бажає говорити з паном мером. Пан Сласс, уже відчуваючи на своїй голові лавровий вінок переможця, гордий появою інтерв’ю на перших шпальтах газет, набрався раптом непомірної пихи від усвідомлення своїх громадянських чеснот і поважно промовив:

— Добре, з’єднайте нас.

— Пан Сласс? — почув він голос махляра. — З вами розмовляє Френк Алджернон Ковпервуд.

— Так. Чим можу допомогти, пане Ковпервуд?

— Я прочитав ваше інтерв’ю в ранковій газеті. Ви зволили заявити, що жоден проект надання мені концесії на будівництво надземної дороги на Північній або Західній стороні не отримає вашого схвалення.

— Цілком вірно, — гордовито відповів пан Сласс. — Не отримає.

— Чи не здається вам, пане Сласс, дещо поспішним і передчасним боротися з тим, що відноситься поки що лише до царини чуток? (Френк, внутрішньо посміхаючись, грався з паном Слассом, як кіт із легковажною мишею, що зазівалася.) Я б хотів побесідувати з вами, перш ніж ви зробите якийсь фатальний крок. Може статися, що, вислухавши мої докази, ви вже не будете так агресивно налаштовані. Я ж не раз посилав до вас декого з моїх друзів, але ви, мабуть, не вважали за можливе прийняти їх.

— Ні, не вважав, — усе так же гордовито промовив пан Сласс. — Не забувайте, пане Ковпервуд, що я — людина зайнята. А крім цього, не можу побачити, в чому міг би піти назустріч вашим бажанням. І за своїм характером, і за своїми моральними поглядами не можу не бути рішучим противником того, на що спрямована вся ваша діяльність, бо моя діяльність переслідує якраз протилежні цілі. Не думаю, щоб нам із вами вдалося знайти спільну мову. Відверто кажучи, я впевнений, що нічим не зможу бути вам корисний.

— Дозвольте, дозвольте, хвилину, шановний пане мер, — люб’язно та квапливо промовив Френк, боячись, що пан Сласс повісить трубку, настільки поблажливо зарозумілим був його тон. — Я, зі свого боку, вважаю, що ми з вами все ж таки знайдемо спільну мову, хоча зараз вам це і здається неймовірним. Може, ви не відмовитеся поснідати сьогодні у мене, а ні, то якщо хочете, можу приїхати до вас: додому чи в канцелярію, як забажаєте. Нам із вами є про що погомоніти, і, погодившись на це хоча б просто з люб’язності, ви незабаром переконаєтеся, що діяли вельми розсудливо.

— У мене немає часу снідати сьогодні з вами, — відповів пан Сласс. — І прийняти вас у себе також не можу. Я дуже зайнятий. І крім цього, маю вам сказати, що я взагалі не схильний вести якісь таємні перемовини віч-на-віч ні з вами, ні з вашими агентами. А якщо ви все ж таки вважаєте за потрібне навідати мене, то майте на увазі, що вам доведеться розмовляти зі мною при свідках.

— Дуже добре, — весело відповідав Ковпервуд. — Не буду турбувати вас своїми відвідинами, пане Сласс. Але якщо ви не прибудете до мене сьогодні до п’ятої години вечора, то завтра вам буде пред’явлено звинувачення в порушенні обіцянки законно пошлюбити таку собі пані Брендон, і ваші листи, адресовані цій особі, стануть надбанням громадськості. Хочу нагадати вам, що кожен день наближає нас до нових виборів, і Чикаґо, ймовірно, вважатиме за краще мати своїм мером людину, чия моральність відповідає його уявленню про чесноти. Всього найкращого!

Френк гучно повісив трубку, а пан Сласс залишився сидіти, мов прикутий до місця, мертвотна блідість розлилася по його обличчю. Пані Брендон? Ніжна, чарівна пані Брендон? Така стримана, така розумна, котра так підступно залишила його? Чи можливо, щоб вона стала переслідувати його судом? І за що? За те, що він нібито порушив обіцянку одружитися з нею? І як могли його листи потрапити в руки Ковпервуда? Матінко Божа — ці зворушливі закохані листи! А що, коли дізнається дружина? Діти? Або, чого доброго, вся парафія, на чолі з цим жахливим, схожим на пугача пастором! Та що там — усе Чикаґо дізнається! Чикаґо, де повнісінько лицемірів, святенників, моралістів та охоронців моральності! Раптом йому спало на гадку, що пані